Якщо хочете відчути особливу атмосферу середньовічної казки, то вам неодмінно потрібно завітати до Чорткова. Домініканський костел святого Станіслава точно вразить вашу уяву.
Зараз Чортків прикрашає не перша версія костелу. Колись він був зроблений з дерева, обнесений міцним кам`яним муром. Пізніше його реставрували, а на початку 20 століття кількість вірян настільки зросла, що виникла необхідність розширення. І зараз всі мешканці та гості Чорткова милуються неготичною будівлею, що була зведена у 1911 році.
Перш ніж заглиблюватись в історії та легенди, що стосуються костелу, варто його описати.
Будівля має форму хреста, але вона настільки велика і помпезна, що цю форму важко помітити. Хіба що, якщо політати над костелом з дрона.
А ось головний фасад помітно одразу. Він вражає, і саме на його фоні більшість гостей міста роблять круті світлини. Головний фасад складається з трьох веж. Середня є домінуючою. Вона прикрашена красивою, ажурною «трояндою», здвоєними віконними арками, декоративними кутовими баштами і високим шпилем. Насправді, гідно описати фасад костелу святого Станіслава досить важко, бо жодні слова не передадуть тією величі та урочистої атмосфери.
Взагалі, кожен сантиметр будівлі вартий уваги. Прикраси фасаду, карнизи, оформлення фільонок – щоб все це гідно оцінити та роздивитись потрібно багато часу.
Інтер’єр костелу виконаний в білих тонах. Він легкий, повітряний, просторий. Білий колір робить красивими не лише квартири в скандинавському стилі, але й старовинні греко-католицькі святині.
Повна назва храму Костел Матері Божої, святого Розарію та святого Станіслава.
Перша, ще дерев`яна будівля була зведена для монастиря домініканців. В ті часи монастирі були більше схожі на фортеці. Тому що вони не лише оберігали життя та душевний спокій монахів, але й давали притулок усім мешканцям міста під час нападів ворогів. В данному випадку татаро-монголів. Залишки старих оборонних мурів ще є з тильного боку костелу.
Монахів запросив до міста особисто Станіслав Гольський, який володів Чортковим. Монастир був зведений на початку 17 століття. Тоді буквально кожні декілька років місто ставало полем бою. А протягом 11 років взагалі було окуповане татарами. Цілком логічно, що до початку 18 століття домініканський костел виглядав досить жалюгідно. Хоча в той період у домініканському соборі в Чорткові молились одразу два польські королі: Ян Казимир у 1663 році та Ян III Собеський у 1683.
Коли Чортковим знову заволоділи поляки, вони почали приводити його до ладу. Ну і костел був одним із перших у черзі на реконструкцію. Потрохи відбудували, відремонтували. Але до кінця XIX століття парафіяни стало настільки багато, що старий храм перестав їх вміщувати.
За справу взявся польський архітектор Ян Сас-Зубжинський. Це професор Краківського університету . Він розробив новий проект і взявся до справи. Десять років тривала перебудова. І лише на початку XX віряни могли помилуватись своїм костелом.
Австро-Угорщина підтримувала католиків, тому храм успішно працював. Щоправда не надто довго.
Перша світова війна у 1918 році закінчилась, полякам вдалось утриматись в місті, і костел продовжував працювати. Навіть був встановлений новий вівтар, орган, декорові елементи пресвітерія. Але дзвони у 1914 році радянці вивезли. Лишився лише один, найбільший. Його відважні радянські мародери не змогли зняти. З цим впорались німці у 1917 році.
А от 1939 рік став фатальним для костела. До Чорткова прийшли радянці. Вони не надто цінували архітектурні принади окупованих міст.
Домініканських священників розстріляли у 1941 році, будівлю підпалили. Костел вистояв і після війни там деякий час проводились православні богослужіння. А потім всілякі релігійні заходи припинились зовсім, і у храмі був влаштований склад.
У 1989 році в історії костелу почалась нова, щаслива сторінка. Він був повернений домініканцям. Користуючись ескізами та кресленнями Яна Саса-Зубжинського будівлі повернули колишню велич.
Нагадаємо, що в Чорткові є ще старовинна фортеця. В Теребовлі можна відвідати замок, який колись від татаро-монголів врятувала жінка. А у Підгірцях, що недалеко від Львова, є палац з привидами.
Автор: Марина Пєтушкова
Фото: Роман Пєтушков
для ІНФОЛАЙФ
