Замки, привиди, старовинні стіни, готичний храм – все це не декорації для фільму жахів, що знімається десь у Східній Європі. Це палац в Підгірцях, в годині їзди від Львова.
Перед тим, як переходити до містичних легенд, давайте трошки заглибимось в історію цього місця.
Перша згадка про Підгірці датована 1440 роком. Тоді у грамоті польського короля Владислава III Варненчика вказано, що Януш Підгорецький володіє селами Підгірці і Загірці. Однак, тоді палацу там ще не було. Натомість був звичайний оборонний двір.
У 1633 році Підгірці придбав коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Концепольський. Він планував збудувати у цій мальовничій місцевості свою заміську резиденцію, таку собі дачу, де можна було б відпочити від воєнних звитяг. Поняття «заміська резиденція» у польського шляхтича було таке, що зараз ми маємо там один з найкрасивіших замків України.
Для реалізації свого задуму Станіслав запросив італійця Андреа дель Аква. Бастіонні споруди проектував Гійом де Боплан. До речі, це автор першої карти України та посібника «Опис України».
Це була «фортеця в замку», тобто оборонні споруди майстерно поєднувались з розкішним палацом. Саму будівлю збудовано з цегли та каменю у формі квадрата. На його кутах – бастіони. Палац знаходиться на північній частині комплексу будівель. Спершу він мав два поверхи, а пізніше був надбудований ще один.
Красивий замок потребував надійного захисту. Тому навколо будівлі були влаштовані глибокі рови, перед брамою знаходився підйомний міст.
При вході був напис латиною: “Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок”.
В яких же інтер’єрах відпочивав коронний гетьман? В оздобленні використовувались дорогі породи дерева, позолота, чорний мармур. Навколо будівлі був закладений парк, з терасами, фонтанами, скульптурами.
Навіть були висаджені виноградні лози, для того, щоб господар палацу міг пригощати своїх гостей власним вином.
Однак, не дивлячись на всі фортифікаційні споруди, особливо неприступним замок в Підгірцях назвати не можна.
Його неодноразово захоплювали козаки під проводом Богдана Хмельницького. Бували там і ординці.
Тож, коли у 1656 році нащадок Концепольського успадкував палац, то затіяв реконструкцію. Так же завжди, успадкованій нерухомості у 8 випадках з 10 потрібен капітальний ремонт. На відновлення палацу новий власник витратив велетенську на ті часи суму 100 тисяч талерів.
А у 1682 році палац в Підгірцях успадкувала родина короля Яна III Собеського. Королівський замок це не те саме що заміська резиденція шляхтича. Масштаб дещо інший. Перебудова тривала 14 років.
Наступним власником елітної нерухомості став Станіслав Жевуський. Як і його попередники, він почав удосконалювати свій маєток. Цю справу продовжив його син Вацлав. Саме тоді був надбудований третій поверх, змінена форма даху, і бічних павільйонів. Звісно, внутрішнє оздоблення теж викликало щирий захват. Актуальні для тієї епохи інтер`єри, арсенал, коштовна бібліотека, витвори мистецтва.
Там були облаштовані тематичні зали: Китайська, Золота, Лицарська, Зелена, Дзеркальна, Мозаїчна. Вацлав привозив у Підгірці коней рідкісних порід, розводив їх та продавав найбагатшим магнатам Європи. Тоді ж був збудований костьол Воздвиження. Пан Вацлав планував там влаштувати власну усипальницю.
І все нібито йшло чудово, допоки власника палацу не відправили у заслання.
Після поділу Польщі австрійці не надто переймались замком. Звісно, вивезли всі коштовні речі. Не своє – не шкода. Дійшло до того, що було зняте навіть мідне покриття з даху і кам`яні плити з ровів.
У 1787 році Северин Жевуський викупив родове гніздо назад. Але цей добродій більше цікавився алхімією, ніж архітектурою і дизайном інтер’єрів. Хоча, добре вже те, що замок в Підгірцях перестали грабувати. А ось його син Леон був більш відповідальним. Він намагався відновити колишню велич палацу. Чотири покоління Жевуських мешкали в Підгірцях і турбувались про родинне гніздо. Проблема виникла саме з Леоном. Він не лишив по собі нащадків.
Тому шляхтич заповів палац князю Владиславу Сангушко. Проте була умова. Рід Сангушко повинен був продовжувати дбати про замок. Ті не підвели. Сангушки затіяли дорогу реставрацію, що почалась у 1867. І вже за три роки у палаці знов почали приймати гостей та влаштовувати прийоми. А у 1894 році там взагалі був відкритий музей, який могли відвідувати люди із різних верств суспільства. Це був найбільших музей такого типу у Європі.
Крім витворів мистецтва, демонстрували колекцію зброї, військових клейнодів, діяла велика бібліотека. Також була театральна трупа, фізико-хімічний музей та друкарня.
Почалась Перша світова війна. Військові мародери не гидували витворами мистецтва і палац був неодноразово пограбований. Добре, хоч не зруйнований.
У 1939 Роман Сангушко, останній володар палацу більшу частину колекцій встиг переправити у Бразилію. Пізніше він і сам туди емігрував. Саме вчасно, бо у Підгірці прийшли радянці і палац націоналізували.
А далі все по схемі. Спершу із залишків колекцій зробили філію Художнього музею Львова, під час війни добряче все розграбували та повивозили. У воєнні роки в палаці були шпиталі для німців, пізніше для воїнів УПА. Всіх загиблих ховали тут же, на території парку.
У 1949 році відкрили у старовинних стінах санаторій для хворих на туберкульоз. Ніби то й непогана ініціатива, лікувати хворих. Проте втілюючи цю ідею в життя, палац повністю перепланували, замість вишуканих залів, створили спальні, їдальні, значно збільшили кількість господарських будівель. Від колишнього «італійського парку» взагалі нічого не лишилось. А у 1956 році спалахнула велика пожежа, що вщент знищила все те, що не докрали радянці. Від розкішних інтер’єрів залишилось пепелище. Три роки будівлю ремонтували, і знов продовжували приймати хворих.
Та все ж палац і досі викликав захват, там інколи знімали фільми, влаштовували виставки.
Ба більше, будівлю санаторію навіть визнали пам`яткою архітектури місцевого значення. У 1997 році лікувальний заклад закрили. І палац почали реставрувати. Однак, звісно, не тими темпами, якими це робили колишні власники. Зараз в серединi замку, нажаль, все ще голi стiни.
Повернемось до історії про привида.
Є легенда, що у давніх стінах блукає неупокоєний дух Білої пані. Цікаво, що декілька версій щодо того, хто ця Пані, та ким вона була вбита. Але причина смерті збігається.
Легенда говорить, що молоду жінку ревнивий чоловік замурував у стіні замку і там вона померла.
За однією з версій, це була Марися, дружина Яна III Собеського. За іншою – 19-ти річна дівчина Марія, одружена на Вацлаві Жевуському. Ніби то, чоловіку було за 60, і він дуже ревнував свою красуню-дружину. Одного разу вона просто безслідно зникла.
Третій претендент на роль убивці алхімік Северин Жевуський. Його жінка була на диво красивою для свого віку. І він вчинив вбивство, намагаючись вивідати секрет вічної молодості.
І останнім підозрюваним є Станіслав Жевуський. Одного разу він дуже розлютився на свою дружину Людвігу і наказав її вбити. Коли приречену жінку вели в підземелля, вона прокляла свого вбивцю «Скільки сходинок залишилось, на останній з них закінчиться його рід». Лишилось якраз 4 сходинки. І, як відомо, Леон, який був пра-правнуком Станіслава став останнім з роду.
Правда це, чи ні – не відомо. Однак трошки містичної атмосфери ще не завадили жодному замку.
Автор: Марина Пєтушкова
Фото: Роман Пєтушков
для ІНФОЛАЙФ
