Знаєте країну, де дуже багато замків? Причому, як в більш-менш нормальному стані, так і у вигляді руїн. Так, це Україна.
В нашій країні є все те, за чим люди часто їдуть у Європу. В тому числі і багата культурна спадщина.
Ось, взяти, наприклад Чортків. Це містечко в Тернопільській області, де є свій старовинний замок. Він розташований під горою Вигнанка на лівому березі річки Серет. А тепер прочитайте попереднє речення ще раз. Цей замок не на горі, як будували завжди тоді, а під нею. Причини такої архітектурної забаганки прадавніх будівельників невідомі. Але через те, замок не можна було назвати аж надто неприступним, його неодноразово завойовували.
І до наших часів дійшли, хоч і мальовничі, та все ж руїни.
У кожної історії є початок. І розповідь про Чортківську фортецю варто почати зі згадки про Єжи Чортковського. Саме за його прізвищем назване містечко, ніяких містичних темних сил там немає.
Пан Чортковський як міг дбав про своє місто і збудував замок з дерев`яними фортифікаційними спорудами. Справа відбувалась у XV столітті. В ті часи Чортків, як і фактично вся територія сучасної України неодноразово ставав полем бою. Татарська орда не давала спати спокійно. Тож замок регулярно руйнувався та відновлювався.
У 1522 році Єжи Чортковський домігся для свого міста магдебурзького права. Тоді в місті проживало близько 1000 людей.
У 1597 році власником Чорткова став воєвода подільський Станіслав Гольський. Після його правління в місті лишилась мурована кам`яна фортеця, в яку він перетворив старі украіплення та костел святого Станіслава. Замок мав 5 сторін, кути були укріплені вежами. Товщина стін сягала 2 метрів.
У дворі по периметру оборонних стін побудували численні господарські будівлі.
Звісно, Гольський не обмежився посилення лише оборонних властивостей замку. Про власний комфорт він теж дбав. У 1610 році всередині міцних стін з блоків пісковика з`явився розкішних ренесансний палац з аркадними галереями. Палац мав 2 поверхи. На першому знаходились господарські приміщення, а на другому – жилі кімнати.
У 1618 році новим власником замка став воєвода Стефан Потоцький.
Але період, коли палацом володіла родина Потоцьких, важко назвати безпечним та спокійним. Вже у 1634 році навідались татари. А осінню 1648 року козацькі загони піл проводом Максима Кривоноса прийшли до Чорткова. Кушнір Северин Настільний зібрав загін самооборони, проте вони не змогли протистояти козакам, і фортецю було взято.
Пізніше загони Кривоноса рушили до Бучача. Вже наступного, 1648 року козаки знову повернулись у Чортків, і розмістились у замку.
У 1672 році почався Османський період в житті міста. Турецько-татарська армія на чолі з султаном Мехмедом IV пройшлась нищівною навалою від Кам`янця до Львова. На своєму шляху вони захоплювали десятки міст. Чортків не став виключенням. На цілих 10 років замок став резиденцією намісника турецького паші на Поділлі.
Лише у 1683 році війська Андрія Потоцького повернули собі Чортківську твердиню. В черговий раз замок був відбудований.
Наступними власниками палацу стала родина Садовських. З часом оборонна фортеця перетворилась в резиденцію. А через декілька століть Садовські взагалі віддали замок в оренду австрійцям.
Далі ситуація для замку розвивалась цілком типово для таких споруд. Спершу були казарми, потім склади, пізніше – в`язниця.
Наприкінці XIX століття Геронім Садовський, згадав, що він все же володар замку і віддав його жіночому монастирю сестер-кармеліток.
А перед смертю цей пан віддав заповів все своє майно в тому числі і замок на благодійність.
Прийшло буремне XX століття. У 1920-х від колишніх фортифікаційних споруд залишилось дві вежі. Замок без належного догляду почав поступово руйнуватись. І кровопролитних боїв не потрібно було, достатньо недбалого відношення і декількох десятиліть.
Радянці взагалі не вигадали нічого кращого, ніж розмістити там заправну газову станцію.
У 2010 році замок в Чорткові з такою давньою історією, увійшов до складу заповідника «Замки Тернополя» . Наступного року нарешті прибрали звідти заправку і почався довгий процес реставрації .
Зараз роботи ще продовжуються.
Можливо колись ми почнемо цінувати свої руїни і берегти цих німих свідків багатої та складної історії України.
Автор: Марина Пєтушкова
Фото: Роман Пєтушков
для ІНФОЛАЙФ
