Микулинці – це невелике, старовинне селище поблизу Тернополя. Чим воно таке особливе, і чому варте уваги? До речі, не лише тому, що там знаходиться фірмовий магазин Микулинецького пивного заводу.
У Микулинцях є досить мальовничі руїни давньої фортеці. Взагалі цей населений пункт має дуже поважний вік. Перша згадка про нього датована 1096 роком. Про село Микулин згадав у «Повчанні дітям» Володимир Мономах. Важко повірити, але селищу майже 1000 років.
Його заснували ченці, як поселення навколо місцевої церкви святого Миколая. Згодом село стало підпорядковуватись Теребовлі. Зокрема мешканці Микулину повинні були утримувати гарнізон Теребовлянської фортеці.
У 1387 році, як і більшу частину Західної України, цю землю захопила Польща. Згодом селище стало містом і змінило назву на Микулинці.
Фортеця ж з`явилась лише у 1555. Тоді містом володіла Анна Йорданова. Це була розумна жінка, що добре розуміла реалії свого часу. Її батьком був коронний гетьман Миколай Сенявський, а чоловіком краківський каштелян Спитка Йордан. Безпечне існування міста було неможливим без міцної, надійної фортеці. Інакше, ординці, що кожного року ходили з грабіжницькими рейдами, просто б стерли Микулинці з лиця землі.
Фортецю збудували на місці старого дерев`яного укріплення. Будівля мала прямокутну форму (25*30) з двоярусними вежами на кутах. До наших часів збереглись лише дві. Будували з місцевого пісковику. Оборонні мури мали товщину 2 метри. Навколо знаходились рови з водою. Потрапити всередину фортеці можна було через два розвідних мости, що вели до брам.
Існує легенда, що від Микулинецького замку до Теребовлі веде 9 км підземний хід. Однак відчути себе сміливим дослідником не вдасться, оскільки за багато століть хід завалений. Хоча, шкода, бо це могла б бути гарна туристична принада.
У 1595 році Микулинці отримали магдебурзьке право. Наступні сто років містом володіли різні польські родини: Синявські, Конєцпольські. Фортеця успішно виконувала свої функції. Після особливо запеклих боїв руйнувалась, потім відбудовувалась. Звичне життя у невеликому містечку на початку 17 століття.
Однак є одна чорна сторінка в житті Микулинців. 1672 рік, ординці Ібрагіма Шишмана протягом двох тижнів тримали фортецю в облозі. Турки навіть підрили прохід під вежею, заклали вибухівку та намагались її підірвати. Проте трохи не розрахували. Вежа то впала, але постраждали від цього нападники. А місцеві швидко відновили свою твердиню.
Тим не менш, тримати оборону ставало все складніше. Запаси їжі та води танули. Тоді супротивники вирішили укласти мирний договір. За капітуляцію турки пообіцяли відпустити всіх людей. Як доказ щирості своїх намірів навіть послали 30 заручників.
Але коли захисники фортеці відімкнули ворота, ординці забули про свої обіцянки, вбили всіх чоловіків, а жінок та дітей забрали у рабство.
Микулинці були знищені.
Звісно з часом люди повернулись у містечко. Все ж таки, польська шляхта все ще володіла ним. У другій половині 18 століття Микулинці стали власністю Потоцьких. З тих пір фортеця поступово почала втрачати своє фортифікаційне значення. А поряд було збудовано палац.
А на початку 19 століття оборонна споруда взагалі змінила своє значення. Комерція виявилась більш переконливою, ніж турецька облога. Австрійський барон Як Конопка у 1815 році купив замок. Він відкрив там суконну фабрику. Звісно для промислового виробництва будівлю дещо змінили. Зокрема замість бійниць були зроблені великі вікна. Проте проблеми з логістикою завадили комерційному успіхові підприємства, і воно збанкрутувало. До речі, палац Потоцьких Ян Конопка дещо перебудував.
З того часу, власне, старовинна фортеця виявилась нікому не потрібною, і повільно руйнувалась.
Проте родина продовжувала володіти цінною нерухомістю у Микулинцях. Останньою власницею замку та палацу стала графиня Юзефа Рей.
В неї була служниця Анна. Звичайна сільська дівчинка, сирота, для графині стала правою рукою. Вона вміла читати, писати, вправно вела домашнє господарство. Графиня прикипіла душею до дівчини. І коли та вирішила одружитись, то Юзефа запропонувала подружжю пожити поки на території замку, а потім збудувати власне житло. І навіть подарувала будівельні матеріали.
Але це було 20 століття з його кровопролитними війнами. Згодом чоловік Анни пішов на фронт. Жінка лишилась з двома маленькими дітьми. Чоловіка з війни вона не дочекалась. Син та донька графині Рей теж померли. А згодом у вічність відійшла і сама Юзефа. Таким чином сільська дівчина Анна лишилась сама з дітьми владарювати у фортеці.
Під час війни Микулинці захопили німці. І у замковому подвір`ї стояли танки, у кімнатах розміщувались солдати. Пізніше біля мурів знайшли тіла 9 розстріляних червоноармійців.
Радянці теж не вигнали Анну, навіть запропонували працювати сторожем у фортеці. Тож і зараз на території Микулинецької твердині стоїть будинок, де живе дочка останньої покоївки графині Юзефи Рей.
Зараз фортеця у жалюгідному стані. Вона напівзруйнована, під стінами лежить сміття. У тисячолітньому селищі не надто бережуть свою фортецю.
Ну, хоча б вона включена у заповідник «Замки Тернопілля». А значить є шанс, що Микулинецька фортеця не буде знищена остаточно.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
