В Києві була своя Залізнична колонія. Ні, це не в`язниця, де засуджені відробляли борг державі, працюючи на залізниці. Це був цілий район. І він відігравав важливе значення у життєдіяльності міста.
У 1869 році в місті завершилось одне грандіозне будівництво. З`явився залізничний вокзал. Він був зведений у долині річки Либідь. І замість невеликих хатинок, там виросла красива, неготична споруда.
«Довжина будівлі — 133 метри — була лише трохи меншою за пасажирську платформу, яка простяглася на 144 метри. До послуг “височайших осіб” — спеціальні, розкішно облаштовані приміщення, брудні та тісні зали очікувань приймали пасажирів третього, нижчого класу», — так описували його у газетах.
Але ж вокзал мало лише побудувати, його треба обслуговувати. Вже в перший рік функціонування на вокзалі працювало 470 робітників. А на початку XX століття ця кількість значно збільшилась. І він став найбільшим працедавцем міста.
Робітники почали селитись недалеко від своєї роботи. І згодом виникла Залізнична колонія. Там були спершу невеликі дерев`яні будиночки, депо, підприємства, лікарня, притулок, генделики – ну звичайний робітничий район.
До речі, саме в Залізничній колонії спалахнув перший робітничий страйк у Києві. У березні 1879 року, ще до того, як це стало мейнстрімом, працівники залізниці пішли боротись за свої права. Вимоги стандартні: більше грошей, менше робочих годин. Їх бажання задовольнили.
Однак залізничники на цьому не зупинились. Їм були близькі примітивні більшовицькі гасла, типу «Землю-селянам», «Заводи-робітникам». І вже у 1894 році вони збирались на нелегальні першотравневі демонстрації. У 1897 півсотні робітників вийшли на відкриту демонстрацію, покинувши роботу.
У 1917 році навіть були збройні сутички між пролетарськими силами району Центральною Радою. Те повстання українські націоналісти придушили.
Проте, на жаль, радянцям, врешті решт, вдалось захопити Київ, і сепаратиські настрої робітників згідно з офіційною політикою СРСР, стали виявом героїзму.
Не лише прорадянським виступами була відома Залізнична колонія. Це була справжня кремнієва долина дореволюційного Києва. Коли Києво-Брестською залізницею почав керувати Олександр Бородін, там не лише впроваджувались нові технології, але й розроблялись власні.
Наприклад, вже у 1878 році в одній з майстерень з`явилось електричне освітлення. У 1881 році була заснована перша у світі паровозна лабораторія. У Києві видавався єдиний в країні повністю незалежний друкований журнал «Інженер». Вільна преса була навіть тоді.
Згодом халупки з дерева зникли, замість них з`явились акуратні цегляні будинки.
Вихідцями з цього району є Олександр Вертинський, Микола Островський.
Після Бородіна керівником Південно-Західної залізниці став Клавдій Немішаєв. За його правління залізничникам почали видавати ділянки за містом. Селища, де робітники побудували собі дачі, називаються Клавдієве та Немішаєве.
З часом старі будинки знищувались. Залізнична колонія втрачала свій колорит, і ставала схожа на всі інші типові райони Києва.
До сьогодні збереглось декілька споруд того періоду. Це училище залізничників на вулиці архітектора Кобельова. Раніше це був сиротинець. Напроти училище стоїть старовинна хімічна лабораторія, якій вже більше ста років.
Колишня Залічнична колонія вже мало схожа на робітничий район, тим не менш, вона зберігає деякий колорит.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
