Дзвіниця Софійського собору – це один із головних символів Києва. Вона височіє над Софійською площею, неодмінно привертає увагу та захоплює.

Будівля має чотири яруси, увінчана золотим куполом, щедро прикрашена білими візерунками на блакитному фоні – святкова, урочиста, незабутня.


Історія дзвіниці тісно пов’язана з ім’я Іван Мазепи. Саме на його кошти у 1706 році вона була збудована.

Тим не менш, сучасна дзвіниця є не першою, що була при соборі.
Є свідчення, що в середині 17 століття біля Софійського монастиря стояла дерев’яна дзвіниця. Вона зображена на малюнку художника Абрагама ван Вестерфельда, є на плані Києва 1695 року, що був створений полковником Ушаковим. У спогадах сирійського мандрівника Павла Алеппського теж згадується неймовірно висока дзвіниця з дерева, що стояла біля собору.


Якою ж вона була, попередниця сучасної величної споруди? Є припущення, що збудована була на кошти Петра Могили у 1633-1647 роках. Мала 4 яруси. На першому мала в’їзд у вигляді напівкруглої арки. Над входом були розташовані бійниці. Другий ярус був оформлений у вигляді відкритої галереї з парапетом. Третій ярус був закритий, проте мав круглі вікна. Самі дзвони були на четвертому ярусі. А вінчала будівлю фігурна баня.


Це була одна з найвищих споруд у Києві того часу. Однак страшна пожежа 1697 року, знищила всі дерев’яні будівлі Софійського монастиря, в тому числі і дзвіницю.
У 1699 році за ініціативи Мазепи була закладена нова дзвіниця. Проте не на тому самому місці, де попередня. Зміна місця положення була продиктована архітектурними мотивами. Оскільки, таким чином створювався чіткий зв’язок з дзвіницею Михайлівського собору. Пам’ятаючи про руйнівну силу вогню, дзвіницю вирішили будувати з каменю. Вона мала три яруси з досить невеликою банею, увінчаною шпилем. Дзвони розташовувались на другому ярусі.


Але, раніше на тому місці знаходився яр. Тож вже через декілька десятків років верхні яруси будівлі почали руйнуватись. Землетрус 1742 року лише посилив проблему, на дзвіниці з’явились тріщини, вона стала просто небезпечною та потребувала негайної реконструкції.


Йоган Шедель, автор Брами Заборовського, керував капітальним ремонтом будівлі. У 1744 році третій та другий ярус розібрали та побудували заново. Дзвіниця була прикрашена у стилі козацького, або українського бароко.
Фінансував реконструкцію митрополит Рафаїл Заборовський. У 1748 році роботи були завершені.


Однак випробування, що випали на долю споруди на цьому не завершились. У 1786 році Софійський монастир було закрито. А у 1807 році в дзвіницю влучила блискавка. Через це повністю згоріла баня. І хоча її відновили у 1812 році, Софійська дзвіниця перестала бути настільки вражаючою. Навколо стрімко виростали нові високі будинки, і релігійна споруда втратила своє панівне архітектурне значення.


Сучасного вигляду дзвіниця набула під час реставрації 1851-1852 років. За рік до того Київ відвідав імператор Микола І. Згодом він дав особисте розпорядження надбудувати 4 ярус, щоб повернути колишню велич споруді. Проект розробляв архітектор Павло Спарро.


Останній ярус повторював ліпнину третього. Вінчала споруду висока дерев’яна баня, прикрашена позолоченими мідними листами. Висота дзвіниці склала 76 метрів.
Після радянської окупації Києва, звісно, дзвіниця перестала бути спорудою релігійного призначення. Добре, що не зруйнували, як Михайлівський Золотоверхий. Будівля стала частиною Всеукраїнського музейного містечка створеного на базі Києво-Печерської Лаври. Є версія, що за Софію заступився французький письменник Ромен Ролан. Мовляв, він особисто приїхав до Сталіна з проханням зберегти комплекс будівель, оскільки він був збудований Ярославом Мудрим. Тобто батьком однієї з найвеличніший французьких королев.


Однак у складі музею, дзвіниця втратила всі свої дзвони, окрім «Мазепи». Той лишився не для того, щоб кликати прочан, а лише як експонат. До речі, цей дзвін був відлитий ще у 1706 році на замовлення славнозвісного гетьмана, чиє ім’я він і носить. На ньому вигранюваний напис «Цей дзвін встановлено Року 1705 від Різдва Христового в часи гетьманування Івана Мазепи за митрополита Варлаама Ясинського для митрополичого храму Святої Софії премудрості Божої». Його вага складає 13 тон, а висота – 1,25 метри. Це найбільший дзвін, що зберігся на території України.

Дзвін “Мазепа”

По-іншому склалась доля дзвону «Рафаїл». Він був відлитий у 1733 році на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського. Вага того дзвону складала 13 тон, за свідченнями очевидців, звучав він неймовірно. Тим не менш, у 30-ті роки було вирішено відправити його на так звані «потреби індустріалізації». Старовинний дзвін просто скинули з дзвіниці. Певно потреби були не надто нагальними, оскільки довгий час він лежав у ямі, пробитою власною вагою. Такий собі надгробок українській культурі, спаплюженій більшовиками. Частина від дзвону «Рафаїл» зберігається в музеї Софії Київської.


У 1934 році весь Софійський монастир був оголошений Державним історико-архітектурним заповідником.

Дзвіниця після обстрілу під час Другої світової війни

Під час Другої світової війни блискучі бані київських церков зафарбовували рудою фарбою. Місто вже не було золотоверхим. Це було зроблено тому, що золото відбивало світло і церковні бані слугували орієнтиром для німецьких льотчиків. Ніби й для безпеки зроблено, тим не менш після закінчення війни куполам не поспішали повернути колишній блиск.

Парад 1945 року на Софійській площі

Софійська дзвіниця засяяла знов лише у 1950-му році на честь святкування 300 річниці Переяславської ради. А під час реставрації 1953 року вона отримала сучасне блакитно-біле забарвлення.

У 1990 році весь комплекс будівель Софійського Монастиря був включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО під номером 527.

Однак дзвіниця довгий час була закрита для відвідувачів. Лише після останньої реставрації 1997-2003 років можна було знов відвідати цю надзвичайну будівлю, помилуватись неймовірним краєвидом, та на власні очі побачити мазепівський дзвін.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

загрузка...