Роман Шухевич, він же «Білий», «Дзвін, «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка» – це один із найвизначніших українських політичних та державних діячів. Який боровся за Україну ще тоді, коли це було смертельно небезпечно. І сьогодні, 30 червня, його день народження.
Роман Шухевич народився у 1907 році у Львові. Це була галицька родина, яка вболівала за Україну. Мати «за приховування зв`язків з УПА» була засуджена до ВТР. Батька відправили у заслання, після якого він помер. Брат був розстріляний у Львові в 1941 році, а дядько в 1919 командував 4-ою бригадою Галицької армії.
Але всі ці події стануться згодом, а ми повернемось до дитинства Романа Шухевича.
Батько Осип-Зиновій працював суддею, і родина декілька разів переїздила. Дитинство хлопця пройшло у Камінці-Струміловій, де він закінчив 5 класів гімназії. Потім вони повернулись до Львова, тож українську школу Роман закінчив саме там у 1925 році.
До речі, тоді ж юнак познайомився з Євгеном Коновальцем, який деякий час знімав кімнату у родині Шухевичів.
Роман багато років був членом скаутської націоналістичної організації «Пласт», аж до того часу, поки її не заборонила польська влада. В пласті так характеризували хлопця «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний».
Потрібно було обирати фах та здобувати вищу освіту. Юнак хотів вступити до Львівської політехніки. І, хоча успішно здав вступні іспити, та все ж не був зарахований з політичних причин. Вирішивши не втрачати рік, Шухевич вступив до Данцига. Однак, батько-суддя використав свої зв`язки і Романа зарахували одразу на другий курс факультету будівельної архітектури. Політехніку Шухевич закінчив к 1935 році, однак за фахом не працював.
Справа в тому, що ще 1925 він вступив до лав Української Військової Організації (УВО). І першим бойовим завданням став замах на польського шкільного куратора Станіслава Собінського. Він проводив проводив жорстку антиукраїнську компанію. Власне, ця справа не була доручена напряму Роману Шухевичу. Однак потрібно були добровольці, і юнак одним з перших запропонував свою кандидатуру. Йому тоді було 19 років.
Разом з побратимом Богданом Підгайним вони виконали завдання. Причому, револьвер Шухевича дав осічку, тож постріл здійснив Підгайний.
Пізніше була служба в польській армії. І як студент Політехніки він був зарахований до артилерійської частини у Володимир-Волинському. Один донос, і юнака перевили до гарматної частини на Волині, де простим вояком він і закінчив військову службу.
До 1933 року Роман Шухевич став досвідченим борцем за свободу України. Він організував декілька замахів на польських та радянських чиновників.
У 1935 році у ході Львівського процесу над Бандерою та його спільниками, Роман потрапив до в`язниці.
Через два роки звільнився та оселився з родиною у Львові. Не дивлячись на вищу освіту, Роман не міг отримати високооплачуваної роботи за фахом. Заважав тюремний строк та звання «політично ненадійного». Проте він був головою родини, мав сина Юрія, тож мусив знайти вихід. Тоді Шухевич створив фірму «Фама», яка стала першою українською рекламною компанією на території Галичини.
«Фама» стала легальним прикриттям для ОУН. Оскільки там працювали в основному члени цієї організації, колишні політв`язні. В той час на Галичині серед русинів (а саме так називали українців) діяв принцип «свій до свого по своє». Завдяки йому «Фама» стала комерційно успішною. Настільки, що згодом філіали з`явились в інших містах не лише Галичини та Волині, але й Польщі.
А далі події розгоратлись не лише стрімко, але й бурхливо. Була створена Закарпатська Україна, у 1938 році Шуфевич взяв участь у створенні «Карпатської Січі». Коли гітлерівські війська захопили Польщу, чоловік із співробітниками приїхали до Кракова.
У 1938 році в Роттердамі радянський агент вбив Євгена Коновальця, і ОУН розділилось на дві фракції. Роман підтримав Степана Бандеру.
Від російських пропагандистів часто лунають звинувачення в тому, що ОУНівці і зокрема Роман Шухевич є нацистами, що приймали участь у львівських погромах. Це не так.
Задовго до початку світової збройного протистояння українські націоналісти розглядали можливість нової великої війни як шанс для збройної боротьби за незалежність України.
Українцям потрібні були союзники у створенні національних мілітарних структур. Однак коло союзників в цій справі був дуже обмежений, оскільки діяльність цих мілітарних з’єднань була спрямована проти країн, що поділили український народ в міжвоєнний період.
В ОУН розуміли, що здобуття незалежності можливо тільки за допомогою армії. А армія вимагала не тільки відважних рядових, але і навчених офіцерів і сучасного озброєння. Все це могла забезпечити тільки державна машина. А тому слід було знайти союзника, який погодився б допомогти в оснащенні ядра майбутньої армії. Німеччина в цьому випадку здавалася цілком підходящим варіантом, оскільки загальним противником був Радянський Союз.
Батальйони Нахтігаль і Роланд – результат угоди ОУН з Абвером – розглядалися українськими націоналістами як ядро для майбутніх самостійних збройних сил. Вони не мали відношення до структури СС і діяли в оперативному підпорядкуванні Вермахту.
ОУН (б) чудово розуміла, що домовляється з тоталітарною державою, що переслідують виключно власні інтереси. Щоб не перетворитися на інструмент в чужих руках, лідери ОУН (б) висунули вимогу – майбутні батальйони повинні перебувати під їхнім політичним керівництвом, підкоряючись німецькому командуванню тільки в питаннях військової тактики і вишколу. Українські воїни не давали присяги Німеччини. За собою ОУН (б) залишила і право вшановувати військових звань бійців і закладати внутрішню організацію підрозділу. Обидва батальйону готувалися для війни на Східному фронті і ні в якому разі не могли бути використані проти західних союзників. ОУН домоглася для бійців Дружин Українських Націоналістів (ДУН) – так оунівці називали обидва батальйони – права мати капеланів, які стали духовними опікунами солдат-українців. У той же час в ДУН була відсутня нацистська агітація.
І 30 червня 1941 року у Львові була проголошена Українська держава. Роман Шухевич став заступником військового міністра Українського державного правління. Щоправда ця спроба державотворення була невдалою.
У серпні 1941-го солдати дізналися про арешт уряду Ярослава Стецька. Воїни батальйону Нахтігаль висунули вимогу звільнити членів українського уряду. 13 серпня бунтівні батальйони були зняті з фронту і відправлені в тил – в Нойхаммер.
З Нойгаммера був відправлений письмовий меморандум з вимогою звільнити заарештований Провід ОУН (б) і членів Державної правління і повернути батальйон на Східний фронт. Вимоги не виконали, а самі батальйони розформували.
Обидва батальйону восени 1941 року реорганізували в одну частину – 201-й шуцманшафт-батальйон, сформований на контрактній основі. Після додаткової виучки цей батальйон відправили до Білорусі для охорони шляхів сполучення. Місцева окупаційна влада в Білорусі намагалася схилити Шухевича до участі в зборі контингенту з селян, але отримала рішучий і беззастережна відмова.
1 грудня 1942 року термін дії контракту закінчився, і учасники батальйону відмовилися присягати Адольфу Гітлеру. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти, і в листопаді 1943 року він очолив УПА.
Під час війни чоловік був референтом з військових питань ОУН. До речі, і вся організація, і особисто Роман допомагали врятуватись євреям під час німецької окупації Львова. Відомо, що в родині Шухевичів переховувалась єврейська дівчинка Ірина Райхенберг. Вона втратила родину. Чоловіку вдалось зробити для Іринки нові документи. Дівчинка вижила.
Вона набагато пережила свого рятівника, і померла від старості у Києві в 2007 році.
Після війни, коли Степан Бандера був закордоном, ОУН (б) фактично керував саме Роман Шухевич. Петро Дужий (1916-1997), ідеолог ОУН, український письменник, з 1944 референт пропаганди ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту».
Роман Шухевич вважав, що потрібно сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності і кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід
У 1946 Шухевичу було присвоєно звання генерала-хорунжого УПА. 30 травня 1947 рішенням УГВР Шухевич об’єднав залишки УПА і чинне підпілля ОУН (б) в єдине ціле. У 1948 році залишки підпілля ОУН (б) під керівництвом Шухевича продовжували партизанські дії на території Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.
НКВД-МГБ полювало за Шухевичем рекордний час – понад сім років. Головний командир УПА неодноразово вислизав з рук чекістів: у 1944, 1946, 1947, 1948 роках. Кілька разів пускалися чутки про його загибель. Але робота Служби безпеки ОУН була поставлена якнайкраще.
До трагічної розв’язки призвів арешт 2 березня 1950 року зв’язкової Шухевича Дарії Гусяк. Запідозривши небезпеку, Шухевич готувався перебратися із будинку в Білогорщі, де переховувався з кінця 1949-го, до Львова, де було дві конспіративні квартири. Переїзд було намічено якраз на 5 березня.
Але зранку 5 березня 1950 року емґебісти тісним кільцем оточили цей та декілька сусідніх будинків у Білогорщі. Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал Міністерства державної безпеки Павло Судоплатов. До операції було залучено понад 700 бійців внутрішніх військ. Намагаючись прорватися з оточення, Шухевич вбив майора Ревенка, але сам був поранений. Щоб не здаватися живим до рук ворога, Шухевич пустив собі кулю в скроню.
В офіційному звіті записали, що вбив командира один з сержантів, які оточили будинок. Йому виплатили премію 1000 радянських рублів.
Тіло командира виставили на опізнання рідним, але після цього доля його досі лишається невідомою.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
