Петро Столипін був не надто популярним політиком в Україні. Дуже вже радикально він боровся проти будь-яких націоналістичних рухів в Російській імперії. Проте його життєвий шлях закінчився саме тут.
Хто такий Столипін?
Петро Столипін був важливим політиком у Російській імперії. Він займав посади Голови Ради Міністрів та Міністром МВС. Це була жорстка людина. Він йшов до своєї мети – зміцнення Російської імперії незважаючи ні на що. Боровся проти будь-яких націоналістичних рухів. Це саме йому належать слова: «Панове, можете бути певні: пам’ятник Шевченкові стоятиме у Києві тільки після моєї смерті!»
Аграрна реформа стала його найважливішим здобутком на посаді. Було видано низку законодавчих актів. Вони передбачали право кожного селянина вийти з земельної общини і виділити свою власну землю в повну власність. Селянам допомагав вирішити всі фінансові питання, що при цьому виникали, допомагав вирішувати Селянський поземельний банк.
Таким чином Столипін намагався утворити прошарок заможних селян, такий собі середній клас, який буде не схильний до революційних дій.
Хто такий Богров?
Друга важлива дійова особа в цій кримінальній драмі це вбивця Столипіна Дмитро Богров.
Він народився в Києві, у родині заможного домовласника. Хлопець закінчив юридичний факультет університету в Мюнхені, там захопився теорією анархізму. У 1906 році повернувся до Києва.
Тоді ж Дмитро вступив до університету святого Володимира (імені Тараса Шевченко) та у групу анархістів-комуністів.
Проте юнак швидко розчарувався у революціонерах, одночасно з цим потребував грошей. Тож скоро запропонував свої послуги Київському охоронному відділенню.
Схема була проста. Богров крутиться у середовищі анархістів та есерів, потім передає інформацію про їх діяльність охоронному відділенню та отримує за це гроші.
З часом анархісти зрозуміли, що пригріли змію на грудях, і Дмитру довелось перервати свою прибуткову співпрацю з правоохоронними органами.
Смертельний постріл
У вересні 1911 року імператор Микола II збирався до Києва. На честь 50-ти річчя відміни кріпосного права в місті повинні були відкривати пам`ятник Олександру II.
На честь візиту царя Миколи II ставили оперу «Казка про царя Салтана». Це відбувалось 14 вересня 1911 року.
Дмитро Богров зумів пройти на виставу. Він сказав, що готується замах на посадову особу і запропонував показати убивцю. Анархіста пропустили всередину зі зброєю під сорочкою.
Під час другого антракту Столипін розмовляв біля оркестрової ями зі знайомими. Раптом до нього підійшов Богров і зробив два вистріли з браунінга. Перша куля потрапила в руку, інша в живіт, зачепивши печінку. Від миттєвої смерті чиновника врятував хрест св. Володимира. Куля потрапила в нього, роздробила та змінила трохи траєкторію. Після поранення Петро Аркадійович сів на крісло, тихо, але чітко промовив «Щасливий померти за царя».
Богрова одразу ж схопили, заарештували. Він був засуджений до смертної кари. Згодом вбивцю повісили на Лисогірському форті.
Столипіна терміново повезли в клініку Маковського, що була однією з найкращих в Києві. 5 днів лікарі боролись за його життя, але марно. Прем’єр-міністр помер. Його поховали на території Києво-Печерської лаври. А той цар, за якого Столипін був щасливий померти, поїхав, так і не дочекавшись похорон.
Ні одна політична партія не взяла на себе відповідальність за скоєний злочин. Сам Богров на допитах говорив, що намагався реабілітуватись в очах анархістів. Зробити це можна було вбивши якогось чиновника. От він і обрав прем’єр-міністра.
Була версія, що замах влаштувало Київське охоронне відділення. Мовляв, охорона перших осіб держави була організована не належним чином, і Дмитро Богров аж надто просто отримав квиток на виставу.
Як би там не було, а саме 14 вересня 1911 року пролунав роковий постріл. Гадати, як би склалась історія Російської імперії та, головне, України – пуста справа.
Автор: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
