Тараканівський форт – це фантастична, велетенська за масштабами та цікава споруда. На жаль, як і багато інших старовинних будівель, вже давно аварійна.
Щоб дістатись до Тараканівського форту варто на виїзді з села Тараканів, що за 5 кілометрів від Дубно , бути дуже уважним. Як тільки буде знак закінчення населеного пункту, треба круто повернути наліво та проїхати кількасот метрів по ґрунтовій дорозі. І нарешті серед лісу ховається монументальна фортифікаційна будівля.
Тараканівський форт з`явився у 1890 році. У другій половині 19 століття в Російській імперії замислились про захист своїх західних рубежів. Головним ентузіастом цього процесу був Едуард Тотлебен, військовий інженер-фортифікатор, генерал-ад`ютант, герой оборони Севастополя.
Чоловік об`їздив половину західних районів імперії. Вивчив, так би мовити, ситуацію на місцях. Тотлебен був в районі Рівного, Білостока, Дубна, Проскурова, Білостока, у долині Дністра.
Врешті решт та одному з пагорбів біла Дубна було вирішено звести великий форт. Його завдання полягало в захисті залізничної лінії Київ-Львів. Весь проект вартував 6 мільйонів рублів.
Це було грандіозне будівництво. Воно почалось у 1860-х роках. Керував роботами інженер-полковник Борисов. До праці були залучені мешканці навколишніх сіл. Тисячі людей і вдень і вночі доставляли на будівельний майданчик землю, пісок. Потрібно було зробити горб вищим. А потім навколо без утоми у декілька змін викопували великі обвідні рови. Лише ці підготовчі роботи тривали майже 10 років.
До цього часу якраз було прокладено залізничне сполучення між Дубном і Бродами. І це було напрочуд гарно. Саме потяги доставляли необхідні будівельні матеріали: цемент, цеглу. Практично індустріалізація.
Безпосередньо зведення будови тривало ще більше 10 років. І у 1890 році імператор Олександр III з родиною приїхав оглядати фортифікаційну споруду.
Що ж будували біля Дубно протягом майже 30 років?
Форт має форму ромба, кожна сторона якого сягала до 240 метрів. Будемо рухатись ззовні в середину. Отже, перше, що повинні були бачити теоретичні загарбники, це великі рови, заповнені водою. Їх ширина сягала 20 метрів, а глибина – 3,5 метрів. На схилах першого земляного валу були бетонні майданчики для гармат. Перший та другий вали розділяв рів, шириною 13 метрів. Проте там був прохід, по якому б солдати могли оперативно зайняти свої місця біля гармат та почати бій.
Щодо другого рову, то він був сухий зі стінами, укріпленими бетоном та цеглою. Також там знаходилась трьохрядна металева решітка. Існувало декілька способів подолати цей рів. Або по залізному висувному мосту біля головного входу, або за допомогою одного з таємних підземних ходів, що вели до казарм.
Самі стіни форту мали товщину 4 метри. У центрі стояла міцна, монументальна казарма. Вона призначалась для солдат та унтер-офіцерів. По периметру розташовувалась смуга з 2-поверхових казематів. Перший поверх цих споруд використовувався у якості складу, а на другому були приміщення для чергових офіцерів. Всього казематів було 105.
Не менш важливою була система підземних споруд Тараканівського форту. Там була влаштована розгалужена система ходів та коридорів. Звідти були виходи на зовнішні стіни другого валу. Також на території форту були викопані колодязі, в стіни яких вмурували рейки. Звідти діставали не воду, а боєприпаси.
Звісно, колодязі для води теж були. Ба більше, у форті був влаштований водопровід, каналізація. У 1899 році з`явилась електрика, а згодом і телефон.
Фортифікаційна споруда біля села Тараканів була багато в чому комфортнішою, сучаснішою та зручнішою, ніж більшість жилих будинків у всій імперії.
Нагадаємо, що у 1890 році імператор Російської імперії провів інспекцію форту, і він почав повноцінно виконувати свої функції. Гарнізон фортифікаційної споруди складався з артилерійської та двох піхотних рот.
Озброїли вояків 40 гарматами та 10 кулеметами. З них було 10 6-ти дюймових гармат, що могли стріляти на відстань 10 кілометрів. А для ближнього бою потрібно було застосовувати 8 легких гармат, 8 57-мм гармат, і півпудові мортири.
Чи було виправдане таке виснажливе, довге будівництво? Чи взагалі форт використовувався за призначенням?
У 1905 році там був гарнізон. Пізніше – в`язниця для військових.
У 1915 році російські війська покинули форт, здавши його австрійцям. На згадку про себе – підірвали в рові кофри, бункери на бойових позиціях та декілька казематів. Наступного 1916 року росіяни повернулись і вибили з форту австрійців.
У 1920 році там володарювали поляки. Війська під командуванням майора Матчинського оборонялись від армії Будьонного. То був масштабний бій, з використанням військової авіації та бронепоїзду «Хоробрий». Матчинський тримав форт, поки мав припаси, а потім поляки залишили споруду та вийшли з оточення.
У 1939 році польський гарнізон без бою покинув форт. Пізніше його зайняли німці і влаштували склад. А у 1944 році на території споруди відбувся стрілецький бій.
Після Другої світової війни будівля втратила своє військове значення. І радянці, не довго думаючи, вирішили влаштувати там склад консервованої продукції. Однак цю свіжу ідею не вдалось втілити в життя. Тому що навіть після очищення території, встановлення нових дверей та проведення освітлення, виявилось, що надмірна вологість та випари не дуже добре впливають на консервовану продукцію.
Потім штаб Прикарпатського військового округу планував зберігати там автотракторні запчастини. Знову все почистили, почали готувати приміщення. Але вологість та випари погано впливають і на запчастини теж.
Йшли роки, будівля стояла закинута і повільно руйнувалась. У 1989 році бригада спелеологів з Києва обстежила форт. Виявили, що споруда потребує реконструкції, укріплень, ремонту. Але все не було безнадійно. Один наземний і два підземних поверхи зовнішнього обводу збереглись у пристойному стані.
Проте висновки спелеологів не призвели до якихось дій. Зараз Тараканівський форт знаходиться на балансі Міністерства оборони України і потрохи нищиться.
Могутня, велика, масштабна фортифікаційна споруда, яку будували майже 30 років виявилась нікому не потрібною.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
