Золочів – невеличке містечко у Львівській області. Там мешкає майже 25 тисяч жителів. Але є одна річ, що робить цей населений пункт особливим. Це Золочівський замок.

Він дійсно вражає. На відміну від переважної більшості палаців, Золочівський не зруйнований. Він добре зберігся і дозволяє відчути атмосферу, що панувала у містечку декілька століть назад.

Цей палац слугував як житло, та одночасно виконував оборонні функції. Тож споруда оточена ровами і валами, протяжністю 100 метрів.

Підсилювали захисні властивості замку бастіони та підвісний міст.

На території комплексу є дві споруди. Безпосередньо замок та Китайський палац. У дворі вишуканий французький парк, з алеями, підстриженими кущами, скульптурами та фонтаном.

На камені біля входу у замок вибита дата «1634». Це рік, коли польський шляхтич Якуб Собеський збудував палац у Золочеві. Іншим його досягненням став син Ян, майбутній король Речі Посполитої. Скоріше за все, Якуб не будував з нуля, а реконструював вже існуючу будівлю.

Головним завданням будь-якої фортеці у цьому регіоні в 17 столітті був захист від татаро-монголів. Золочівський палац в перемінним успіхом виконував свої функції. Ординці регулярно штурмували твердиню. У 1672 році таки зруйнували її. Щоправда, вже через три роки полонені турки виправили шкоду, завдану їхніми співвітчизниками.

Згодом король Ян ІІІ Собеський зробив батькове житло своєю літньою резиденцією. Він там мешкав зі своєю дружиною Марією-Казимирою.

І тут є місце романтичній історії кохання. Марія приїхала до Польщі з Парижу у свиті Марії-Людвіги. Дівчина, хоч і походила з простої родини, була освіченою, хороброю та мудрою.

Ян Собеський безтямно закохався у Марія-Казимиру. Він хотів одружитись на ній, але його мати Теофіла Собеська була проти такого мезальянсу. Тож жінка вийшла заміж за Яна Замойського. Але це був дуже короткий епізод в житті майбутньої королеви. Замойський був знаним гедоністом, і помер від сифілісу. Після смерті Теофіли, Ян III Собеський і Марія-Казимира нарешті одружились.

В них було палке кохання. Тоді поляки навіть казали: «Марися керує Яном, а вже Ян – Польщею».

Королева полюбила Золочівський замок. Зокрема вона стала ініціатором будівництва Китайського палацу, і зібрала там унікальну колекцію витворів мистецтва.

Особлива гордість Золочівського замку – туалети, що в ті часи це було рідкістю. У замку їх побудовано шість (уціліли до наших днів). Туалети мають хитру систему зливу: з даху до унітазів було підведено ринву, і нечистоти змивалися стічними водами прямо у вигрібну яму. Це була одна з перших каналізаційних систем.

Після смерті монарха Собеського, Марія-Казимира поїхала у Париж і вже не повернулась до Польщі.

А що ж стало з палацом? Певний час ним володіли Радзивіли. Проте вони не цікавились своєю коштовною нерухомістю у Золочеві і майже не відвідували палац. У потім він перейшов у власність до роду Комарницьких. Граф Лукаш від реставрував замок, а його син був флористом, зібрав унікальну колекцію квітів.

Проте у 1840 році Комарницькі продали палац австрійцям. Фактично 100 років колишня королівська резиденція використовувалась не за призначенням. Спершу там були казарми, потім лікарня. А з 1872 року – тюрма.

У 1939 році прийшли радянці. Вони не стали змінювати призначення споруди, там було влаштовано катівню НКВС. І Золочівський палац став пеклом на землі. Під час Другої світової війни німецькі загарбники захопили місто. І коли вони дістались до катівні радянців, то були вражені. У одній ямі перед в`язницею було знайдено 432 трупи, а у другій – 217.

На згадку про ті жахливі події у 1995 році неподалік була споруджена невелика капличка.

До 1953 році у підземеллях Золочівського замку були тюремні камери. Потім в`язниця стала училищем. Протягом 30 років там було ПТУ.

І лише у 80-х роках палац віддали Львівській галереї мистецтв. Реставрацією пам`ятки керував Борис Григорович Возницький. Була зроблена титанічна робота.

У 2004 році Китайський палац був відкритий для туристів. З 2009 року з`явилась змога побачити  Великий королівський палац.

Сьогодні Золочівський замок відкритий для відвідувачів. Королівська резиденція – катівня – музей. Саме така історія цього цікавого та вражаючого місця.

Автор: Марина Пєтушкова 

Фото: Роман Пєтушков

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

 

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я