Університет імені Федьковича в Чернівцях – це один із найстаріших та найкрасивіших вищих навчальних закладів України. Він включений у перелік світового культурного спадку ЮНЕСКО. Його порівнюють зі школою чарів та магії Хогвартс. Щось схоже дійсно є. А особливо історія створення.
Євгеній Гакман – митрополит з народу
Черновецький університет з`явився завдяки старанням буковинського митрополита Євгенія Гакмана.
Він народився в родині буковинських селян. Його дядько був монахом, що викладав Богослов`я у школах Чернівців. Саме він посприяв, що малий Євген отримав освіту. Хлопець не втратив свого шансу. Завдяки природному таланту та наполегливій праці, йому вдалось вступити до Віденського університету. До речі, Євгеній Гекман був там єдиним українцем.
Він продовжив старанно вчитись та потрапив на щорічний прийом, який влаштовував для найкращих студентів імператор Австро-Угорщини Франц I. Непересічний розум, скромне походження, бажання вчитись настільки вразили монарха, що він запропонував Гекману місце придворного викладача румунської мови для ерцгерцога Фердинанда. Таким чином хлопець з буковинського села зміг познайомитись з майбутнім імператором могутньої країни.
У 1835 році Фердинанд призначив свого колишнього вчителя єпископом Буковини. Ця історія успіху захвату.
Саме Євгеній Гакман переконав імператора, що Чернівці – це найбільш зручне та підходяще місто для створення університету. Митрополит продемонстрував неабиякі дипломатичні здібності. На той час у місті працював теологічний факультет університету. Гакман домовився про розміщення у теологічних корпусах слухачів інших факультетів, доки буде тривати будівництво. Крім того, в разі схвалення проекту, митрополит пообіцяв імператору, що місто своїми силами створить мальовничий ботанічний сад. 31 березня 1875 року наступний імператор Автро-Угорщини Франц-Йосиф I підписав указ про заснування Чернівецького університету.
Резиденція митрополитів
Університет був створений на базі митрополитської резиденції. Про її будівництво варто розповісти трохи детальніше. Будівництво тривало майже 20 років і коштувало 1 мільйон 750 тисяч гульденів. Це дуже велика сума. Фінансування проекту здійснював Буковинський православний фонд. Пожертви робили місцева німецька, польська та єврейська громади.
Автором проекту став чеський архітектор Йозеф Главка. На той час йому було всього 29 років. Однак йому вдалось створити справжнє диво. Архітектор закінчив роботу над проектом у 1860 році. До речі, ця робота отримала другу премію на Всесвітній виставці в Парижі.
Вже у 1863 розпочались будівельні роботи. Главка зумів поєднати в одній будівлі культурні особливості всіх народів, що проживали в Чернівцях. І, крім того, забезпечити їй міцність, достатню, щоб протистояти карпатським землетрусам.
Архітектор вирішив максимально використати місцеві будівельні матеріали. Завдяки цьому в Чернівцях були відкриті два цегельних заводи, один керамічний. В навколишніх селах запрацював каменярський конвеєр.
Главка потребував матеріалів найвищої якості. Тому він не однократно особисто відвідував підприємства, де впроваджував нові технології. Кожна цеглина проходила ретельний контроль. Вона вимірювалась та перевірялась на звук. А перед в`їздом на будівельний майданчик було збудовано естакаду висотою 20 метрів. Звідти скидали цеглу. Якщо хоч на одній виникали тріщини, то вилучали цілу партію.
У будівельний розчин додавали падаль та курячі яйці. Роботи виконували 30 найкращих австрійських мулярів.
Для того, щоб забезпечити довговічність будівлі, використовувались металеві конструкції.
Архітектурний ансамбль складався з трьох будівель. Зліва були навчальні аудиторії, бібліотека, кімнати богословів та семінарська церква. Всередині розміщувалась безпосередньо резиденція Митрополита. А справа знаходилась школа дияконів, монастир, музей та свічковий завод.
До палацу Митрополита веде незвична алея. Вона покрита галькою, під якою знаходиться земля. По краям алеї – акації. Насправді це дренажна система, розробка архітектора. У сиру погоду волога швидко проходить крізь камінці та зберігається там. А коли спекотно, гальку розгрібають. Так зберігається відносно постійний рівень вологості.
На жаль Йозеф Главка не побачив фінальних результатів своєї праці. Він помер у 1882 році після хвороби.
Корпус Митрополита
На першому поверсі головного корпусу знаходилась адміністрація митрополії. А на другому поверсі в правому крилі знаходились покої Митрополита. Поряд знаходились трапезна та Синодальна бібліотека. Тепер у трапезній – Шевченківська зала. А бібліотека згоріла у 1944 році.
Від пожежі постраждала ще й Синодальна зала, тепер вона має назву «Мармурова». Зала до пожежі була вражаюча. Стіни, підлога, колони були зроблені із білого та чорного мармуру. В арках були фрески з релігійними сюжетами. Увагу привертали дві кришталеві срібні люстри на 120 свічок та чотири люстри на 32 свічки. Їх виготовили у Відні. Від вогню постраждали стеля, люстри та навіть мармур.
У сучасній відреставрованій «Мармуровій» залі зараз знаходиться університетська актова зала.
А колишня бібліотека зараз використовується як конференц-зал.
У первісному вигляді зберігся Червоний зал (раніше Зала засідань Священного синоду). Там стеля має вишуканий, майстерно виготовлений розпис. Паркет виготовлено з червоного бука, липи та дуба. А стіни прикрашають коштовні венеціанські дзеркала. Якщо піднести до них вогник світла – можна побачити 5 відображень, за кількістю нанесених шарів срібла.
Існує місцева легенда, що дівчина, поглянувши в дзеркало стане молодшою. А чоловік отримає індульгенцію від усіх гріхів.
Церква трьох святителів
Велична церква знаходиться в центрі Семінарського корпусу. Вона була побудована у 1882 році, а розписував святиню австрійський митець К. Йобст. В дореволюційний час храм обслуговували викладачі богослови та їх студенти.
Після Другої світової війни в старовинних стінах облаштували залу ЕОМ. На щастя, керівники університету зуміли зберегти іконостас на розписи.
Потім там розмістили музей історії університету. А з 1991 року церква знов почала працювати за своїм прямим призначенням.
Парк Університету
Позаду резиденції митрополита був облаштований затишний та мальовничий парк. Найстарішим деревом є 130-річнийц бук. А крім того, там росте тюльпанне дерево, магнолії, пірамідальні туї. На початку дендропарку знаходиться старовинний колодязь глибиною 10 метрів. Довгі роки там набирали мінеральну воду для митрополита, викладачів та студентів університету. На жаль, у 1970-х роках він обмілів.
Раніше в парку бігали косулі, ходили пави. Садівник, якого приймали на роботу, обов`язково повинен був мати вищу освіту.
Увагу привертає рукотворний грот в глибині парку. Щодо нього теж існує декілька легенд. За однією версією, там тримали студентів теологічного факультету, якщо ті не вивчили матеріал. За іншою – в гроті мешкав ведмідь. А ще говорять, що звідти починається секретний підземний хід, яким можна дістатись до залізничного вокзалу.
Історія університету
Університет почав працювати 4 жовтня 1875 року. Спершу студенти могли обрати один з трьох факультетів: теологічний, філософський та юридичний. Першим ректором був українець К. Томащук.
У 1875 році кількість студентів становила 208 осіб. Серед них був 41 українець. Жінки почали навчатись в університеті лише у 1899 році. Тоді було зараховано лише 4 студентки. Однак вже за десять років 75 дівчат здобували вищу освіту.
Після того, як розпалась Автро-Угорська імперія, Чернівці увійшли до складу Румунії. Університет став вищим навчальним закладом цієї держави. Українські кафедри скасували, а професорів – звільнили.
Коли Північна Буковина увійшла до складу УРСР, університет було дещо реорганізовано, навчання почали вести українською мовою. Було виділено 7 факультетів, згодом – на 11. З`явилась можливість навчатись заочно, та на вечірньому відділенні. Була запроваджена аспірантура. А у 1989 році закладу було присвоєно ім`я письменника Юрія Федьковича.
Сьогодні Чернівецький університет імені Федьковича є одним із найкращих вищих навчальних закладів України.
Автор: Марина Пєтушкова
фото: Роман Пєтушков
для ІНФОЛАЙФ
