5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Лілію Шведу. Її оповідання “Щасливі люди” отримало диплом 1 ступеня.
Третє кохання
Вступ
В цей вечір вона почувалась такою розгубленою…
Вона думала про всі свої невдачі щодо людей з якими б не проти зустрічати схід сонця і засипати разом, думала, як неправильно зробила з Андре, адже він їй цілий день дзвонив, а вона не піднімала, не тому що не мала як , а просто не хотіла.
Вона знала що він покинув всю свою роботу, звільнив день, аби побути з нею, але її серце не належало йому, вона не відчувала до нього абсолютно нічого…таке враження що б він не зробив, Лора його б просто зігнорувала. Їй деколи було шкода його, адже він так старався, а вона знову за своє… Адже буває так, що людина яка поряд, ніколи не буває насправді з тобою.
І цей випадок не став винятком… Лора була дивною дівчиною, вона ніколи не сиділа на місці, проте ніколи не могла завершити що почала, серед її оточення було багато людей, але їй було постійно так самотньо, вона навіть шукала собі другу половинку у випадкових знайомствах, проте часто обпікалась.
«Це буває у всіх…» – казала вона, з усмішкою на обличчі , і сльозах на очах. Нерідко Лору можна було зустріти веселою і готовою до нових подвигів. Її зовнішній вигляд не був надто гарним, сама звичайна дівчина, яка мріяла про щастя, як і всі ми…люди.
Проте щастя чомусь не приходило до неї, мабуть, заблукало, як говорять в гарних висловах, та ні просто не було. Вона відчувала пустоту , яка її поглинала із середини , Лора не могла нікому про це розповісти і тримала постійно це в собі, чим подавляла себе ще більше.
І знов дзвінок від Андре, а потім смс:
« що з тобою?де ти пропала?може щось трапилось?»…
Так трапилось і дуже давно…між нами не може нічого бути … я тебе не люблю»- подумки промовляла вона, проте не наважилась відписати.
Просто сиділа і дивилась на телефон, дивилась як він в темряві то блимав, то згасав, вона почувалась нікчемно.Вона не могла розповісти йому, що не кохає його, бо боялась розбити йому серце, адже він хороший…і до того ще й боялась, що нікого більше собі не знайде… адже всі спроби, які вона робила до того були невдалими. Вона знайомилась з багатьма, але після одного випадку, Лора була подавлена. Її серце давно було розбите… і мабуть вже не склеїш, бо воно було як кусочки льоду: просто поділені на маленькі прозорі каплі холоду.
Дивлячись в вікно, за яким шумів дощ, Лора почала згадувати все своє життя , свої помилки, свої повороти долі та свої вчинки, яких на свою думку вона зробила достатньо…
Глава 1
Дивна зустріч з коханням.
Був сонячний день який не віщував нічого поганого чи хорошого, звичайний день, нічого особливого. Проте це був вихідний, а як відомо усі вихідних чекають як Божого змилування..)
Лора ще довго лежала у ліжку, переверталась з одного боку на інший…
«Як же не хочеться вставати ! Я б ше поспала… мммммм!!»- подумала вона, та потрібно було братися до роботи. Вона таки піднялася та поставила чайник на кухні,потрібно було пропилососити, бо в її квартирі не можна було нічого знайти , такий безлад …« мама рідна»!!…
– Так треба би прибрати, а то щось я зовсім розлінилась… таке в хаті розвела… мда…
Вона взялась за роботу: ввімкнула музику, аби сусіди теж прокинулись, а що це таке, що вона не спить, а вони ще сплять…так діло не піде!- вважала вона. Взявши в руки зброю проти пилу, Лора почала трудитись.
Потім, після важких «трудів» вона вирішувала що робити далі… А… Ще кота треба нагодувати, а то ще «коники» відкине з такою хазяйкою! Кіса – кіса – кіса..киць – киць – киць! Де ти шкіднику малий? Ага! Попався!. Кіт сидів в коридорі,Лора його перенесла на кухню і насипала корму.
– Тримай мій хороший їсточки!
Цікаво чого ти там сидів? – подумала Лора, адже ти постійно крутишся як не в кухні то біля дивану. Лора підійшла в коридор а там …на туфлях…ще й яка!!! Купа…Ах ти !!!Тобі їсти а ти гадиш!! Ну чекай!! Де тікаєш! Ану ходи сюди!!! Зараз будеш то сам прибирати!!! Носом!!! Котяра противний!!! Кіт з поспіхом втік під диван і тільки стирчали його вуса, і зелені очі світились. Ну хайно ти вилізеш!!! А що робити тепер? Нічого не вдієш: пішла за совком і віником. Згребла котячу несподіванку. Все дістало!Набридло дома сидіти… може кудись поїхати, розвіятись? – подумала вона. Перше що спало на думку, то можна поїхати до подруги. Подзвонила…
– Привіт, а шо ти робиш?- зайшла з далеку.
– Привіт, нічого особливого…
– Слухай може б ми сьогодні десь зустрілися?- сказала Лора.
– Я обіцяла своєму, провести день разом, він взяв квитки в кіно, тому вибач…
– Слухай,хочеш з нами? – запитала Аннет.
– Ні , дякую, розважайтесь!..- Лора поклала слухавку…
«Ну як ти не підеш, піде хтось інший, а як ні, то і сама десь вийду» – вирувала така думка. Так вийшло, що як на зло всі були зайняті, хтось поїхав на дачу, хтось в село помагати, а хтось просто не хотів іти, вигадуючи різні відмовки
Одяглась, нафарбувалась, можна і в люди виходити!- закривши квартиру подумала вона.
Куди ж піти?…перше , що спало на думку, це парк, але подумавши, вона вирішила катнутись в сусіднє містечко. Їй здавалось, що це хороша ідея…
Після недавнього розриву з минулим, їй хотілось змінити обстановку хоча б на день… їхала і думала? Чесно – не думала ні про шо… просто їхала… Автобус зупинився, і вона вийшла… Лора відчула свободу, що більше ніхто їй не буде вказувати що робити, не буде надокучати своїми криками, погрозами, дурними розмовами про хокей, та хто коли забив… Це вона давно «забила» на ці відносини… І повір їй стало так легко на душі!
Та щастя тривало не довго… Зайшовши в невелике кафе, вона зустріла… його – своє минуле… Він сидів за крайнім столиком, і пильно дивився на неї… Вона вдала вигляд, що його не помічає і, трохи розгублено, підійшла робити замовлення, та він пронизував її поглядом через спину, аж до самого її єства…. Лора не знала, що робити, куди тікати, чи йти. Все-таки, вирішила подавати вигляд що не помічає… Опанувавши себе, замовила чашечку кави, і сіла на дальній столик від нього.
Вона боялася його, і не даремно… Адже коли він вип’є лишню чарку, він робився страшною людиною і починав скандалити, хоча це не саме страшне, що міг зробити покинутий і трохи не при своєму розумі мущина…
Ну ось Лора допила каву,і збирається йти… Коли бачить, що він встає… і повільним кроком наближається в її сторону… в той момент потрібно було тікати і то швидко. Марк ледь тримався на ногах і це було помітно неозброєним оком, сам же був кремезним, тому їй не справитись з ним. По дорозі до неї, Марк перечепився і впав на підлогу, Лора скористалась моментом, встала, почала швидким кроком йти…
Піднявшись, він почав переслідувати її… Найкращим варіантом схованки , Лора на той момент вважала жіночий туалет… Там вона просиділа пів години…може трохи більше…Уявляєш, ховатись в туалеті від колишнього?…
Може його вже немає? – подумала вона і вийшла. Таки дійсно біля туалету його не було.
– Ну тепер треба добратися додому… – подумала Лора, – Досить тих пригод!!! Скільки ж Марк буде мене переслідувати? Невже він мене ще любить, чи це просто відчуття власності? – крутилося в голові.
Лора наближалася до маршрутки.
Купивши квиток, вона піднялась на першу сходинку маршрутки, аж раптом відчула різкий біль у руці… Це був Марк…
Він потягнув її назад, так що вона спіткнулась і впала на коліно…роздався крик…
– Ну що ти від мене хочеш? Я тобі сказала , що між нами все кінчено? Ти розумієш то? Розумієш?- закричала вона..
– Я тебе так легко не пушу!!! – закричав він , тримаючи три білих троянди в іншій руці.
Я тебе люблю, я не можу без тебе! Чуєш!!! Послухай вернися, я змінюся, повір…
Ти мене любиш?!! та якщо зробити так, щоб я розбила собі коліно, то так то називається любов’ю??… Слухай, пусти!… і йди на всі чотири…
– Я тобі сказав, я не пущу, коли ти не поясниш мені, чому ти мене покинула, я ж тебе люблю!!! Я готовий ради тебе навіть вбити, якщо тобі це буде потрібно! Тільки скажи!
– Ще мені бракувало мати на свої совісті таке… пусти!!!
– Ні!- він ще міцніше стиснув руку і підняв із землі.
Вона стояла з розбитим коліном, він її тримав і не відпускав… На це дивились перехожі, але ніхто навіть не підійшов, не допоміг..байдужість, інколи вбиває… В Лори була істерика, вона не витримала і почала плакати, битися, вириватися, але це було даремно..
– Я ж сказав… поясни…
– Добре, але тоді ти ніколи, чуєш ,ніколи до мене не підійдеш!ти мене почув!?
– Говори, дурепо!!
– От з цим висловом я погоджусь, бо дійсно… дурепа цілих 2 роки… ти ж мені весь цей час брехав, ти , ні одної спідниці не пропускав!!а я вірила тобі…на роботі затримувався?Я все знаю!
– Ну, давай, кажи, кажи!!!
– Я недавно з твоєю пасією говорила, коли ти залишив в мене телефон, пам’ятаєш?Якась Діна подзвонила, вона була багатослівною! Я тепер знаю, ти ж постійно їздив до неї…а вона теж думала, що в тебе одна «кохана». Ти виродок , чуєш, залиш мене в спокої!
– Я… я… все одно тебе люблю…то було лише раз, прости..- він став на коліна і почав вибачатися з дурі…
Лора, знайшовши в собі неймовірну силу, відпихнула його на зад, і Марк не втримався і впав на спину… Вона заскочила в маршрутку і попрямувала на самий зад, аби її ніхто не рухав, Лора не розуміла, що відбулось з нею, чи то дійсно, пульс так швидко бився, чи серце виривалось, проте вона намагалася заспокоїтися. Лора не розуміла, звідки в неї опинився букет квітів…але це було менш важливо…Якось в сумочці знайшла платок, та трохи витирала кров, яка текла з коліна. Маршрутка почала їхати, і Марк залишився позаду.
– Ви перечепились десь? – звідкись роздався голос,- я так розумію в вас було побачення, судячи по квітах?- знов питання.
Лора не звертала увагу і продовжувала робити свою справу…
Та сусід продовжував розмову…
Лора не витримала і запитала: ну скільки можна? Ви мене вже дістали!
Сусід змовчав, через пару хвилин, він сказав:Я хочу вас привітати!
– Цікаво з чим?- здивовано глянула вона.
– З святом жінки! Бажаю здоров’я … щастя… і т.д.!- посміхнувся юнак.
Лора промовила про себе: він точно з мене знущається!
Вона взяла навушники, ввімкнула плеєр та почала слухати музику…недовго тривало її щастя, бо сіла батарея.
Тоді Лора відсунулась від надокучливого співрозмовника і зазирала у вікно.
Маршрутка їхала повільно, скрип транспорту діяв їй на нерви ,дівчина сиділа і думала, коли ж вона приїде назад…
– Ви за чимось сумуєте? Все-таки, коли люди говорять в транспорті, то час рухається скоріше… Будемо знайомі?! Мене звати Кларк!
– А з чого ви взяли, що я з вами хочу говорити!?
– Ну, я думаю вам нудно так само як і мені, дорога далека…ну і…
– Скажіть , як вас звати?
– Отак просто все у вас!, а номер квартири , ще може сказати?
– Чому ви така колюча, я ж нічого не зроблю поганого…
– Зробіть ласку, ні хорошого, ні поганого мені не говоріть, бо я не в настрої взагалі з вами вести хоч якусь бесіду. Дивіться аби я вам нічого поганого не зробила, а то всяке буває… просто замовкніть вже! Ок?
– Ну, ок…
Нарешті Лора приїхала додому… вже смеркало. Зручно вмостившись на диван, вона споглядала у вікно. Був прохолодний вечір, десь доносились крики з вулиці, вони були їй знайомими, бо це траплялося майже в один час. З невеликою втомою, Лора заснула прямо на дивані, в неї завтра важливий день…
Спалось якось неспокійно, цілу ніч снився Марк , та той говіркий в маршрутці…Вона не змогла б витримати такий день знову. На радість чи то більше на сум, продзвенів будильник , та потрібно було вставати. Інколи здається, що світанок був створений для того, аби не так противно було вставати.
Лора прокинулась, вимкнула будильник, ну ше пару хвилин полежу, а потім встану – подумала Лора. І задрімала знову. Відкривши знову сонні очі ,вона побачила, що запізнюється, ні, не на роботу, просто на співбесіду. А в резюме ж то написано – пунктуальна!
Давай похапцем збиратись…
Так, колготки – тут, плаття? Де ж воно? Ось.. Та нехай йому!Ну що ж то за ранок такий!? Інколи в самий важливий момент, потрібні нам речі, або не попрасовані як слід, або на них раптово береться величезна пляма, яку ви навіть не бачили… Саме цей варіант і трапився. Ну де ж я так?Знизу суконки виднілася здорова плямка… ну все ..приїхали… тепер мене і сюди візьмуть!- промовляла Лора затираючи брудне місце, може висохне? Нічого, буває і гірше…- втішала себе. Одягнувшись, вибігла на вулицю, в надії «впхатись» в маршрутку, якось з горем на половину, забігла…Повисши на одній нозі, і майже впираючись в скло дверей, їхала. По дорозі ще й на ногу встигли наступити, і торбами з’їздити по спині, взагалі весело кататись в переповненій маршрутці о дев’ятій ранку.
Ну все приїхала, треба зосередитись і привести себе в порядок. Лора наближалась до офісу. Нерви… ну вийде то вийде…
Відкрила двері, перед нею стояв він – такий симпатичний чоловік, правда спиною, але в неї фантазія бурхлива, вже встигла науявляти собі…
Її перебила секретарка:
– Ви Лора Шервуд?
– Так, я.
– Ходімо зі мною, вас чекають, і то давно!
– Вибачте, громадський транспорт, самі ж розумієте..
– Це ви не мені будете пояснювати, швидше!
Лора пішла за секретаркою, перед нею виднівся просторий кабінет, світлий, і з багатьма вікнами.
– Прошу, сюди. Зараз підійде шеф.
– Дякую! – сказала Шервуд. Присівши на крісло.
Через пару хвилин в кабінет зайшов роботодавець. Лора не повірила власним очам, це ж був той самий причепа із маршрутки…
***
Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.
