Сьогодні в Києві свято. Метрополітен відзначає свій 60 день народження. За 6 десятиліть в місті з’явилось 52 станції, загальна протяжність ліній складає 70 км.
Це все лише сухі цифри, які не повністю характеризують київське метро. Бо кожна станція має свій дизайн, атмосферу, навіть запах. Ось ти заходиш у вестибюль, прикладаєш картку, звично бурчиш, коли щось не працює. Далі або довгий ескалатор, де поручень завжди рухається трошки швидше, або сходи. Табло з хвилинами, намагання вгадати, коли буде наступний потяг. А потім блиск фар і гул, потяг прибув. Можна їхати. Такий алгоритм дій щодня виконують сотні тисяч пасажирів.
А крім того, не варто забувати і про таємниці, що ховаються в глибині тунелів. Наприклад, станції-привиди, напівлегендарні таємні бункери.
А ще одна гілка, що використовується досить активно. Проте пассажири по ній ніколи не їздили. Але саме туди прямують ці потяги-привиди, що пустими стрімко пролітають повз розчарованих людей.
Мова йде про службово-об`єднувальну гілку (СОГ).
Це невелика мережа тунелів, яка об’єднує в одне ціле всі три гілки київського метрополітену, проходить через станції Хрещатик, Кловська та Майдан Незалежності.
Для чого ж потрібні ці додаткові тунелі? Досить часто він використовується для виконання різноманітних технічних завдань, наприклад:
- Транспортування вагонів між різними депо і вагоно-монтним заводом на Дарниці;
- Перегонка нових вагонів в депо “Оболонь” чи “Харківське” (заїзжають вони по додатковій лінії біла депо “Дарниця”, що сполучає метро із залізницею);
- Виконання різних ремонтних робіт господарськими потягами;
- Перевезення рейок, якщо десь потрібно їх замінити;
А ще, перші 12 років синя лінія не мала власного депо і всі потяги, що там курсували, їздили ночувати та проходити техогляд в депо “Дарниця”. А до 2007 та сама доля спіткала і зелену лінію, її потяги обслуговувались в депо “Оболонь”. Тож СОГ використовувалась для того, щоб потяги могли переходити з однієї гілки та іншу.
Як виглядає СОГ? Це кілометри тунелів, з виходами у різноманітні допоміжні господарські приміщення.
До речі, камери з`їзду зроблені з монолітного залізобетону. Раніше тунелі глибокого залягання робили з чавуну. Але цей матеріал досить дорогий і з часом почались проблеми з поставками. Стали шукати більш доступний варіант. Ось так монолітний залізобетон прийшов у київське метробудування, і від чавуна вдалось відмовитись зовсім.
Пізніше замість монолітного, почали використовувати збірний залізобетон. Це значно спростило процес прокладання нових тунелів.
Для вентиляції цієї додаткової гілки створена система вентиляції. Але там все рівно іноді виникає туман. Причини прості: висока вологість та відсутність регулярного руху потягів.
Цікава форма цих додаткових тунелів. Радіус кривих складає 150 метрів, тоді як в тунелях для пасажирів він 300 метрів. Тому потяги в СОГ їздять зі швидкістю не більше 40 км\год.
Тепер ви знаєте ще одну загадку метро, і зможете дати відповідь на питання: А як взагалі потяги попадають в метро?
Автор: Марина Пєтушкова
Фото: https://tov-tob.livejournal.com
для ІНФОЛАЙФ
