На екранах — новий американський серіал «Чорнобиль». За окремими оцінками — найрейтинговіший за всю історію. Мільйони глядачів з усього світу не приховують сліз, дивлячись зворушливу сцену, як тих, хто першими вступив у боротьбу з радіацією, на ношах заносять на борт. Евакуація в шпиталь… Вертоліт злітає, а глядачі (хоч більшість і знають гірку правду) сподіваються на диво…
Одні із найприскіпливіших критиків — авіатори бригади транспортної авіації Повітряних Сил ЗС України. Ще б пак! На екрані демонструють вертоліт рідної частини, хоч і перефарбований у «радянські» кольори. За штурвалом — колега, командир ескадрильї частини… Та й рідний аеродром, показаний мимохідь, викликає гордість. А особливо приємно за відсутність авіаційних «ляпів». Недаремно ж так ретельно консультували представників знімальної групи «HBO».
Американські «кіношники» працювали на Київщині більше року тому. Знімали протягом тижня, із самого ранку до пізнього вечора, а деякі сцени — навіть вночі. Увесь цей час поряд із знімальною групою був заступник командира авіабригади полковник Олег Михайленко. Прискіпливо стежив за процесом — аби чого зайвого не показали. За порадами до українського офіцера американці звертались часто. Він і на авіації знається, і про Чорнобильську катастрофу чув не з чуток, та й з англійською проблем не має.
Офіцер розповів про те, чим дивували американські гості, «апгрейд» українського вертольоту, десятки дублів й враження від результату.
— Тепер уже можна, — жартома відповів полковник на прохання трішки привідкрити секрети «закулісся». — Доки усі серії не побачили світ, нас просили тримати язика за зубами. Частину серіалу дійсно знімали у нас. Результат — неймовірний. Вони показали правду, яка в даному випадку більш вражаюча, ніж будь-яка вигадка. Для нашої частини — це, насправді, дуже близька історія. У нас і досі працюють люди, що мають пряме відношення до трагічних подій 86-го. Колишній заступник командира частини на Ан-30 проводив аерофотозйомку над Чорнобилем у 1986 році. Ці кадри стали дуже цінними для історії. Продовжувати можна довго — майже у кожного є своя історія, пов’язана із чорнобильською трагедією. Що вже казати про тогочасний побут, ми ще зовсім недавно всі так жили.
Роботу частини на час зйомок ніхто не відміняв, вона тривала у звичному інтенсивному ритмі, а для знімальної групи виділили окрему локацію на аеродромі.
— Підібрали вертоліт, який би максимально точно підходив під той час. Бо, насправді, у нас є і значно новіша техніка. Це — діючий вертоліт, який активно використовується, в тому числі і на Сході. Велика група художників взялась його перефарбовувати. На екрані, здається, що там все просто. Ну — вертоліт, ну — зелений. Та американці прискіпливо добивались ефекту «старовини», аби той не виглядав, ніби щойно із «салону». А ми в свою чергу переживали лише за те, аби їхня фарба гарно відмивалась. Бо ж після зйомок нам ще літати на цій «зірці». Забігаючи наперед скажу, що повернули техніку у тому ж вигляді, в якому взяли.
Із авіатором, який сидітиме за штурвалом теж визначились одразу. Досвідченого бойового командира ескадрильї вже, мабуть, ні чим не здивуєш. Подумаєш, пролетіти потрібно не один раз, а десять чи двадцять, поки кадр стане ідеальним.
— Зліт, посадка, проліт по колу… Все! Справились! А ні! Сонце не так сідало. Знову — зліт, посадка, проліт по колу. Все? А ні! Волосся у акторів не так, як задумало, розвивалось. Кожна сцена — десять-двадцять, а то й тридцять дублів. До прикладу, проста, на перший погляд, сцена, де на борту вертольоту розмовляють науковці… Насправді, вертоліт тоді не летів. Його поставили на спеціальні вібруючі подушки, аби імітувати політ. Навколо нього облаштували десятки прожекторів, ламп… Ми такої техніки з роду не бачили! Асистенти постійно ставили різного роду запитання, а ми терпляче усе пояснювали. «А як правильно підійти до вертольоту? А так можна пролетіти? А як тоді літали? А оце правильно? А отак? А під гвинтом акторам можна проходити?» Вони ж на авіації — не надто розуміються, тож за відсутність авіаційних ляпів відповідали ми.
Зйомки «Чорнобилю» — не єдиний кінематографічний досвід в житті частини. Нещодавно на військовому аеродромі знімали ще й кілька ключових сцен фільму «Повернення», що пізніше з’явиться на екранах. У фільмі задіяний і вертоліт, і літак частини. Частину фільму знімали в місцевій санчастині.
— Із санчастиною вийшло цікаво. До нас підійшли і попросили для картинки трішки пообривати шпалери, щоб обстановка виглядала драматичнішою, — ділиться Олег Михайленко. — Начальник санчастини, як почав переживати. Каже: «Ви що? Зараз всі палати нам порозламують. А потім де їх шукати?» Ледве знімальна група вмовила, пообіцяли, що все полагодять. Після зйомок вони і шпалери нові поклеїли, і вікна пофарбували… Ми ще потім жартували, що шкода не по всіх палатах пройшлись. Начальник санчастини, як побачив наведений марафет, одразу став лояльнішим до кінематографу. Тепер палати, де проходили зйомки, у нас — зразково-показові.
Нині військові авіатори заклопотані цілою низкою завдань: міжнародні навчання, польоти, підготовка молодих льотчиків, ротації на Схід… Здається, що в такому ритмі аж ніяк не до кінематографу. Та, коли почули про можливе продовження серіалу, дружно забажали одного: аби знову хоч кілька сцен знімали на рідному аеродромі на Київщині.
P.S. Тим часом, в Росії хочуть заборонити показ серіалу «Чорнобиль». Там — у фільмі про трагічні події 1986-го угледіли антирадянську пропаганду. Як то кажуть, висновки робіть самі…
