В невеликому містечку Овруч, в Житомирській області знаходиться велика церква. Вона п`ятибанна, велична, монументальна. І трохи не схожа на сучасні храми.
Це Свято-Василівській собор. Вік будівлі, що зараз прикрашає Овруч – більше сто років. Але перша церква на цьому місці з`явилась набагато раніше, же в князівську добу.
В ті часи, Овруч називався по-іншому – Вручий. Він був древлянським. І саму там у 977 році відбулась битва. Древлянський князь Олег зійшовся на полі бою зі своїм старшим братом Ярополком. Тоді ж Олег і загинув.
Ярополк не бажав смерті брата. І у 977 році сам князь Володимир Великий, під час візиту у Вручий в пам`ять про Олега дав наказ збудувати там дерев`яну церкву. Він назвав її на честь свого покровителя Василя Великого. Саме це ім`я князь Володимир отримав при хрещенні. В місті з`явилась Свято-Василівська церква.
У 1190 році вже інший князь Рюрик Ростиславович наказав збудувати замість дерев`янної будівлі – велику, муровану. Керувати роботами він запросив відомого в ті часи зодчого Милоніга. Той чудово виконав завдання, нині Свято-Василівський собор є найбільш відомою роботою цього архітектора часів Київської Русі.
Церква була дійсно велична. Збудована у візантійському стилі, 5-ти банна, з куполами, покритими золотом. Вона входила до палацового комплексу князя Рюрика Ростиславовича.
Однак, ті часи були буремними, неспокійними. Двічі церкву руйнували татари. Однак місцеві мешканці відбудовували свій улюблений храм. У 1321 році місто Овруч намагався завоювати литовський князь Гадимін. Мешканці міста чинили шалений опір, однак програли. Розлючений Гадимін натомість зруйнував Свято-Василівську церкву.
Цегляні храми більше не будували. На місці руїн з`явилась дерев`яна капличка. І не одна, за три століття, їх було три. Перша церква згоріла. Друга перейшла до уніатів, і під час козацьких війн теж згоріла. А третя у 1784 році стала аварійною і її розібрали.
Але стіни колись величного середньовічного собору все ще вперто стояли, боролись з небезпеками, загарбниками, вандалами, природними стихіями. Аж поки все ж склепіння руїни не впали у 1848 році. Від будівлі лишились лише три апсиди і невелика частина північної стіни.
У 1860 році надійшла пропозиція хоч якось зберегти старовинний храм. Планувалось розібрати смітник, що там утворився, місце довкола розрівняти, укріпити стіни залізними спаями та покрити залізними пластинами. Навколо всього цього поставити огорожу. А всередині збудувати кам`яну капличку, і туди перенести дві старовинні ікони, що колись були в Свяо-Василівському храмі.
Проект схвалили і влада дозволила збирати кошти на його реалізацію. Зібрали 13 тисяч рублів, і у 1877 році, в цілому, все було реалізовано.
У 1904 році почалась нова сторінка в буремній долі храму. До Овруча за дорученням Святого Синоду прибув архітектор Олексій Щусєв. Чоловік всю зиму пропрацював над проектом відновлення церкви. Весною він представив до уваги громадськості проект 5-ти банної церкви, в будову якої були органічно включені руїни.
Реставрація в оригінальному візантійському стилі була оцінена у величезну суму 100 тисяч рублів.
Микола II особисто схвалив цей проект , і передав церкві 10 000 рублів, панікадило, іконостас та лампади. Гроші збирали по всій країні, багато багатіїв теж давали кошти.
Відбудова тривала два роки, з 1907 до 1909 років. Причому, Щусєв дуже педантично віднісся до збереження руїн. Кожну цеглину він нумерував і перекладав у нову кладку. Деталі будівлі, зовнішній вигляд яких був точно встановлений викладали з цегли, створеної по старим технологіям на місцевому заводі.
Для того, щоб конструкція була міцнішою, використовували металеві балки. Але вони були обшиті деревом для автентичності.
Купол, дві вежі та апсиди були покриті свинцевими пластинами, а загальна стеля – листковим залізом, бані позолотили, і храм знову став Золотоверхим.
Підлогу виклали на рівні старовинного порогу і викладені місцевим кварцитом.
В інтер’єрі собору збережені старовинні фрески з позолотою.
В той же час біля храму побудували жіночий Василівський монастир, що працює і досі.
У лютому 1911 року на відкриття відновленого Свято-Василівського собору приїхав особисто імператор Микола II. До речі, з цього приводу привели до ладу і центр міста: переклали бруківку, відремонтували магазини та будинки.
З приходом радянської влади і храм, і монастир були закриті. В келіях оселились солдати, а потім там працював сиротинець.
В храмі зірвали позолоту, майстерні фрески затерли бетоном, там був організований склад.
Але в 1941 монастир знову запрацював. Ба більше, Василівська церква була передана монастирю.
Післявоєнні роки були важкими для черниць. Монастир продавав свічі, просфори, збирав врожай та пожертви. Проте вони повинні були платити державі велику кількість різноманітних податків, як грошима, так і продуктами. Наприклад, у 1949 році монастир отримав прибуток 43 тисячі рублів, але після сплати всіх податків в казні лишився лише 1 рубль.
У 1958 році монастир знову ліквідували. В монастирському корпусі запрацювала дитяча лікарня, а потім ПТУ.
Лише у 70-х роках і церква, і монастир були визнані пам`ятками архітектури та взяті під охорону.
У 1990 році релігійні об’єкти знов запрацювали за призначенням.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
