Зараз мало не щодня відбуваються якісь скандали. Варто лише відкрити будь-який сайт новин, і одразу ж дізнаєшся подробиці різноманітних подій. Іноді вони розважають, частіше обурюють. Здається, що живеш у час абсурду.
Але це не так. На початку минулого століття теж були гучні скандали. І навіть без Інтернету вони ставали предметом жвавого обговорення. Наприклад, судова справа художника Миколи Пимоненко проти підприємця Миколи Шустова.
Хто такий Микола Пимоненко?
У 1862 році в передмісті Києва у родині різника по дереву, володаря іконописної майстерні Корнелія Пимоненко сталась гарна подія. Народився син, якого назвали Миколою. Вже з 12 років батько почав залучати сина до ремесла. Ну дійсно, вже дорослий хлопчик, може виконувати прості завдання.
Тож малий Миколка їздив по сільським церквам, розтирав фарби, ґрунтував дошки. А згодом він став малювати. І, до речі, малюнки були красивими. Це побачив Корнелій Данилович, і згодом віддав талановитого сина в іконописну школу при Києво-Печерській Лаврі.
Це було правильним рішенням. Згодом опікуватись талановитим художником став сам Микола Мурашко. Він прийняв хлопця до своєї художньої школи, причому повністю безоплатно.
Пізніше Пимоненко без проблем вступив до академії у Петербурзі. Проте вже через два роки Микола повернувся до Києва, він захворів на туберкульоз, а вдома клімат більш сприятливий, ніж у холодному сирому Петербурзі.
Спеціалізацією Миколи Пимоненка стали жанрові картини, що показували життя в українському селі. Побут, звичаї, свята, працю. Матеріалу вистачало, тож вже у 1891 році за картини «Весілля у Київській губернії» і «Ранок Воскресіння Христова» живописець отримав звання почесного вільного художника Академії мистецтв.
Згодом чоловік оженився, у нього з`явились своЇ діти. Кар’єра теж стрімко розвивалась. Микола Корнійович викладав, багато малював. Його картини брали участь у міжнародних виставках і отримували винагороди. Зокрема, картина «Гопак» принесла золоту медаль Салона де Парі Товариства французьких художників.
Він ілюстрував поеми Шевченка і оперу Лисенка «Наталка-Полтавка».
За своє життя Микола Пимоненко створив більш ніж 700 робіт.
Хто такий Микола Шустов?
Це підприємець, один з найбільших виробників алкогольних напоїв у дореволюційні часи. Він заснував товариство «Шустов і сини». Секретом успіху компанії стали унікальні рецепти та агресивна рекламна компанія.
Колишній кріпосний, Леонтій Архипович Шуст переїхав до Москви і став служити дячком в церкві Миколи Чудотворця в Кошелях. Згодом він одружився і навіть здобув звання купця третьої гільдії. Проте Леонтій не торгував, його справжньою пристрастю було колекціонування рецептів різноманітних настоянок. Їх він старанно записував у товсті книги.
Ці записи в майбутньому стали у пригоді його сину Миколі.
Той, накопивши трохи грошей, у 1863 році відкрив невеличкий винокурний завод. Масштаби були більш ніж скромні. На підприємстві Шустова працювало троє людей, був один перегінний куб та склад. Микола робив ставку на якість. Тож розвиток його компанії був повільним. Спершу.
Однак вже за два роки йому вдалось перевезти свій завод у більше приміщення, і придбати декілька перегінних кубів. Микола Шустов цілком справедливо вважав, що недостатньо робити гарну продукцію. Потрібно, щоб про неї знали. Тож він почав займатись маркетингом.
Наприклад, наймав студентів. Ті приходили до шинку, замовляли горілку «Шустов». Якщо її не було, а так траплялось досить часто, влаштовували скандал, і навіть бійку. Про це писали газети, Микола отримував безкоштовну рекламу, людям ставало цікаво спробувати, що ж то за напій такий, продажі росли.
Скоро напої від Шустова з`явились у багатьох шинках. Бо, по-перше, горілка була дійсно якісною. А по-друге, кому потрібна бійка влаштована француватими студентів. Потім виявилось, що у студентів з підприємцем був укладений договір. Згідно з ним, максимальна сумма збитків, завданих шинку, не повинна була перевищувати 10 рублів. І за кожний скандал вони отримували свій відсоток.
Згодом Микола Шустов збільшив своє виробництво. Під його прізвищем випускались різноманітні настоянки, наливки, коньяк.
Суд між Пимоненко і Шустовим
Що ж могло поєднати таких різних людей, як київський художник Пимоненко і московський підприємець Шустов? Картина.
Одна з робіт Миколи Пимоненка «Додому» стала напрочуд популярною. Там був зображений чоловік, який дуже напідпитку, хитаючись брів додому. А там його чекала розлючена дружина з палицею в руках.
По всій Російській імперії почались випускатись листівки з сюжетом цієї картини. А Шустов якраз шукав логотип для свого нового виробу «Спотикача». Йому на очі потрапила листівка, сподобалась. Згодом всюди почались з`являтись пляшки «Спотикача», та етикетці якого був той самий нетревезий чолов`яга і його розлючена дружина.
Микола Пимоненко згодом отримав листа від своїх московських колег по цеху:
“Мы считали тебя честным человеком и нашим товарищем, которым гордились, избрали тебя членом нашего общества за известность в художественном мире, стал академиком, но, оказывается, тебе этого мало! Ты пустился на низкие, подлые вещи, опозорил все наше общество, ты продал право на печатание своей картины “До дома” Шустову — водочному фабриканту, для этикетки к водке. Приезжай в Москву, полюбуйся, какую устроили тебе рекламу: девять человек по числу букв “Спотыкачъ” дефилируют по всем улицам Москвы с твоей картиной…”
Художник одразу ж вирушив до Москви. Він зустрівся з Шустовим. Той розповів, що просто побачив цей сюжет на листівці і навіть не знав, що то репродукція картини. Однак, якщо автор з`явився, то цілком може претендувати на гонорар.
Микола Шустов був зліплений з іншого тіста, ніж митець Пимоненко. Останній не лише відмовився від грошей, але й подав до суду на підприємця. Ба більше, він виграв справу.
Шустов повинен був повернути з продажу всі пляшки «Спотикача», знищити етикетку і покрити збитки по справі.
Ось так Микола Пимоненко захистив своє добре ім`я та авторське право.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
