Коли будете гуляти Володимирською вулицею, зверніть увагу на бруківку, що знаходиться на перетині з вулицею Іринінською. Невеличка частина того перехрестя має червоний колір. І це не випадковість. Це своєрідний пам’ятник старовинній церкві, що була на тому місці декілька століть назад.
Храм святої Ірини
Князь Ярослав Мудрий відомий тим, що за його правління Київ був дійсно могутньою, розвинутою столицею європейської держави. Він по собі залишив багато пам’яток, як культурних, так і архітектурних. Зокрема, Ярослав Мудрий будував в Києві церкви. Добре відома Софія Київська і досі велично стоїть у самому серці міста. А інший собор –Ірининський, спіткала більш гірка доля.
Другою дружиною Ярослава Мудрого була Інгигерда – донька першого християнського швецького короля Олафа. Слов’янське ім’я княгині було Ірина. Саме на її честь Ярослав Мудрий звелів збудувати святиню недалеко від Софії – церкву святої Ірини Македонської. Будівництво було розпочате в 1033 році, а закінчене у 1040-50 роки. Пізніше там був заснований перший в Києві жіночий монастир. До речі, поряд з Ірининською церквою знаходилось Георгіївська, з чоловічим монастирем.
Точних даних про те, як виглядала церква, немає, відомо, що вона була кам’яна. Остання згадка про святиню датується 1146 роком.
Руїни храму
Собор святої Ірини був зруйнований під час нашестя орди хана Батия у 1240-х роках. Будівлю не відбудовували протягом довгих років.
Протоієрей Софійського собору Петро Гаврилович Лебединцев так описував Київ XVII сторіччя: «Старый Киев, представлял собой тогда (1833) не город, а село с кривыми и тесными улицами, без мостовых и тротуаров и какого-либо освещения, с тынами вместо заборов, с усадьбами, в которых стояли меленькие домики…”
У тому ж 1833 році археолог Кондрат Лохвицький шукав могилу напівлегендарного князя Діра, однак знайшов руїни Ірининської церкви.
У 1840 році прокладали Володимирську вулицю, і залишки стародавньої церкви знесли. На згадку лишили лише один із чотирьох стовпів собору.
Ірининський стовп
Пам’ятник мав вигляд чотиригранного стовпа, що був обкладений давньоруською плінфою і увінчаний шатровим дахом з хрестом. У 1852 році стовп освятили, він працював як капличка. У 1927 році пам’ятник взяли під державну охорону. Однак Ірининський стовп стояв прямо посеред проїзної частини Володимирської вулиці.
У 1931 році Київська міська рада поставила перед Академією наук Української РСР питання про зніс стовпу з метою «надання вулиці Короленко (тепер Володимирська) значення транспортної магістралі міста».
Почалась запекла боротьба між істориками та чиновниками. У відділ комунального господарства подали скаргу, що, мовляв, через стовп люди ризикують потрапити під колеса громадського транспорту. Комісія охорони пам’ятників провела хронологічне дослідження і зробила висновок, що пам’ятка не несе такої загрози.
Проф. Іполіт Моргілевський запропонував зрізати стовп на рівні бруківки та перенести його до двору святої Софії. Археологічний комітет був проти руйнування цілісності святині. В результаті, в ніч з 26 на 27 березня 1932 року Ірининський стовп був знесений. Точність часу руйнування збереглася завдяки щоденниковому запису Федора Ернста: «Вввечері 11-12 год. бачив, як кінчають руйнувати Оринин пам’ятник».
На місце, де була церква часів Київської Русі, поклали бруківку. Залишки давньої святині, певно, і досі лежать під проїзною частиною Володимирської вулиці.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
