Тарас Григорович Шевченко. Коли говориш це ім`я, мимоволі в голові з`являються рядки «Заповіту», який доводилося вчити в школі. Шевченка називають Кобзарем, співцем українського народу – вся ця канонізація заважає побачити Тараса Григоровича, як звичайну людину. Бо він був, скоріше, не Кобзарем, а Пророком.
Давайте згадаємо, як жив Шевченко, і як кріпаку з багатодітної сім`ї вдалося стати символом нації.
Дитинство
9 березня 1814 року у родині звичайного кріпака в селі Моринці народилась ще одна дитина, хлопчик, якого назвали Тарас. Це була багатодітна сім`я. Тарас народився третім з семи дітей.
Згодом родина переїхала на малу батьківщину батька, у село Кирилівка, що входило до володінь поміщика Енгельгарда. У 1822 році, коли хлопцю виповнилось 8 років, він пішов навчатись грамоти до місцевого дяка Совгиря.
У 1823 році від важкої праці померла мати Катерина. Батько знайшов нову дружину – Оксану. В тої вже було троє дітей. І вона жорстоко поводилась з прийомними.
У 1825 році Григорій Шевченко помер, а мачуха поїхала до Моринців. Малий Тарас не приєднався до неї.
Він пішов у найми до дяка Петра Богорського. Почалось справді важке життя. Малий носив воду, опалював школу, був особистим слугою дяка, читав псалтир над небіжчиками та ще й вчився. Згодом він втік від Богорського.
Три роки Тарас був у наймах, намагався навчитись живопису у місцевих малярів, пас громадську отару. «Мені 13 минало, я пас ягнята за селом» – це саме про той час.
У кріпацтві
У 14 років Тарас Шевченко став «козачком» у поміщика Павла Енгельгардта. Він прислужував у дворі та будинку, часом його били різками. Так і могла закінчитись історія кріпака Шевчнко. Але йому пощастило. Він мав неабиякий хист до малювання. І одного разу це помітив Енгельгардт.
В ті часи було модно мати свого придворного художника. Тож пан скористався нагодою. У 1828 році Енгельгардт поїхав до Вільно. Він взяв з собою талановитого кріпака. Шевченко мав змову відвідувати лекції малювання в університеті цього міста.
Потім, було навчання у Василя Ширяєва в Петербурзі. Тарас працював у художника, ночами ходив до Літнього театру, де невтомно малював. Тоді ж почав писати вірші.
Він дуже багато малював, вчився, вдосконалювався, навіть приймав участь в розписі Большого театра як підмайстер. Існує теорія про 10 000 годин. Тобто будь яка людина може досягти успіху в будь чому, якщо буде практикуватись 10 000 годин. В час свого навчання у Ширяєва Шевченко навіть перевершив цей показник.
Поміщик Енгельгардт хотів мати власного хорошого художника. Але він допоміг Шевченку стати не просто живописцем, а справжнім майстром.
Вільна людина
Влітку 1836 року Тарас у Літньому саду відвідував один з нічних рисувальних сеансів. Там відбулась доленосна зустріч Шевченка з художником Іваном Сошенко. А той познайомив багатообіцяючого початківця з Гребінкою, Григоровичем та Венеціановим. Далі була зустріч з Василем Жуковським, що працював при дворі. Це був ще один щасливий випадок в житті кріпака.
Завдяки проханню Сошенко Тарас отримав місячну відпустку. Він відвідував Ермітаж, був представлений Товариству заохочення художників.
Знову ж таки, на цьому історія Шевченка теж могла б закінчитись. Він міг би повернутись до свого пана і довіку малювати портрети його родини. Але, на щастя, Карл Брюллов та Василь Жуковський вирішили допомогти талановитому хлопцю.
Енгельгардт погодився відпустити Тараса Шевченка за 2 500 рублів. Це була грандіозна сума, еквівалент 45 кг чистого срібла.
Навіть придворний художник не міг собі дозволити виплатити такі гроші. Тож Карл Брюллов намалював картину. Це був портрет Жуковського. Митці влаштували благодійний аукціон. Причому, запросили на нього ще й імператорську родину. 22 квітня 1838 року відбулась лотерея. А вже через три дні Тарас Григорович Шевченко став вільною людиною.
«Не однаково мені»
Отримавши право самостійно керувати власним життям, Шевченко вступив до Академії мистецтв в Петербурзі, на став улюбленцем свого покровителя, Брюллова.
Він наполегливо вчився, багато читав, особливо українську літературу, писав власні твори.
Його найвідоміша перша збірка «Кобзар» була випущена у 1840 році. В Україні гарно сприйняли творчість нового поета. А от в Росії – не дуже. Не потрібно довго шукати причин. «Кобзар» написаний українською. А на нашу мову росіяни тоді, та й часто зараз, реагують як чорт на ладан.
У 1842 році, Шевченко намалював олійними фарбами ілюстрацію до своєї поеми «Катерина». Це зараз одна з найвідоміших його картин.
У 1844 році Тарас поїхав подорожувати Україною. І під враженням від побаченного, видав серію малюнків «Живописна Україна».
У 1845 – Академія мистецтв затвердила рішення надати йому звання некласного художника.
У 1845 році Шевченко знову вирушив подорожувати Україною. Цілий рік він мандрував, відвідував своїх друзів, сестру. Потім став співробітником Київської археографічної комісії. Він збирав етнографічний, фольклорний матеріал, робив ескізи архітектурних пам`яток.
Під час цих подорожей Шевченко багато спілкувався з селянами, кріпаками, українською інтелігенцією.
Тоді з`явились його революційні, антирежимні твори «Кавказ», «Наймичка», «Холодний Яр», «Заповіт». Друкувати такі твори не можна було. Тож їх просто переписували від руки і таким чином розповсюджували.
Арешти
У 1846 році Шевченко оселився в Києві. Він почав викладати малювання в університеті святого Володимира. Також вступив до Кирило-Мефодіївського братства. Продовжував писати та малювати.
Тараса Григоровича вперше заарештували у квітні 1847 року. Тоді затримували всіх причетних до таємного братства. Шевченка ув`язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії в Петербурзі. Почались виснажливі допити. Шевченко не зрадив своїх поглядів, не виказав братчиків.
За гратами письменник пробув два місяці. Саме там він написав свої відомі «Мені однаково» та «Садок вишневий коло хати».
Участь Тараса в Кирило-Мефодіївському братстві на суді не могли довести. Тож інкримінували йому написання віршів українською, які «могли посіятись і згодом укоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі».
Його призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус, писати та малювати було заборонено.
Шевченко не зважав на заборону, і, проходячи службу, багато писав та малював. Звісно, таємно.
Далі була Аральська експедиція, незабутній досвід на острові Кос-Арал.
Потім – знов арешт та ув`язнення у Новопетровському укріпленні на острові Мангишлак.
Сім років провів вже хворий Шевченко в тюрмі.
Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.
2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць.
Праця та подорожі
Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським.. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.
15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, Шевченко продовжував писати. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.
13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.
Смерть
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
