Різдвяні репресії: арешт колядників на початку 70-х років

Сьогодні, за декілька днів до Різдва в Україні свято. Православна церква України отримала автокефалію та стала незалежною. А між тім ще півстоліття тому просто виконання народних українських колядок та щедрівок могло стати приводом для арешту.

Зокрема, так і сталось у січні 1972 року.

Учасники коляди, 1972

Не дивлячись на жорстку та категоричну атеїстичну пропаганду, заборону святкувати релігійні свята у Львові плекали та берегли суто українські народні традиції. Дисидентська молодь декілька років поспіль влаштовувала Коляду. Так, зараз колядки нікого не дивують. А тоді, на початку 70-х років це був напрочуд сміливий бунт проти тоталітарної системи. Оскільки коляда порушувала одразу два основоположних правила СРСР, відображала і релігійні, і українські традиції.

Отже, молодь із Києва та Львова з проукраїнською позицією зібралась, щоб гідно зустріти Різдво Христове та влаштувати вертеп. Ініціатором цієї акції була колишня дружина В’ячеслава Чорновола лікар Олена Антонів. Її адреса у Львові була добре відоме серед учасників націоналістичного руху. У невеличкому будиночку на вулиці Спокійній, 13 знаходили притулок колишні політичні в’язні. Там давали не лише дах над головою, їжу та необхідний одяг, але й однодумців.

Олена Антонів і Зиновій Красівський

У цьому будинку виготовляли різдвяні атрибути, створювали костюми, вивчали колядки та щедрівки. А потім, у новорічну ніч учасники вертепу ходили з гостиною до представників української інтелігенції. Ззовні все виглядало пристойно. Новий рік був офіційним святом, і компанія друзів просто ходила вітати своїх товаришів. Проте насправді розігрувався найсправжнісінький, хоча й таємний вертеп, українські традиції продовжували жити.

Серед учасників вертепу були художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь, його дружина вчитель Ольга Горинь педагог Володимир Іванишин та багато інших загальною кількістю 45 осіб. До них приєднався і Василь Стус, якого привела у захват сміливість колядників. Йому належать слова: “Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила”.

Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура (“циган”), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані

Під час коляди вдалось зібрати 250 рублів, які планувалось витратити на допомогу політв’язням. Проте сталось інакше.

Радянська влада не могла пропустити такого розквіту українських традицій та вільнодумства. До дисидентського руху КДБ засилало своїх агентів. Існує навіть задокументований доказ, лист-зізнання Бориса Ковгара. Він був працівником музею народної архітектури в Пирового. Органи внутрішньої безпеки завербували чоловіка, він тримав завдання увійти в довіру до  дисидентів під час підготовки різдвяного вертепу. Однак, Ковгар згодом перейшов на бік дисидентів. Це не пройшло безслідно. Борис Ковгар був ув’язнений у психіатричній лікарні.

А скільки точно агентів КДБ успішно працювало та переказувало всі деталі планів дисидентів досі не відомо.

Таким чином, хоча й був зафіксований факт проведення коляди, однак звинувачення в порушенні атеїстичних принципів було недостатньо серйозним.  Органи внутрішньої безпеки СРСР знайшли вихід.

В той час в Україні знаходився бельгійський студент українського походження Ярослав Добош. Він був членом Спілки української молоді та збирав у Києві та Львові фотокопії «Українського віснику». Юнак зустрічався з активними українськими дисидентами. При перетині кордону 4 січня 1972 року юнака затримали. У нього виявили копію «Словника рим української мови». Здавалось б, що тут такого? Однак автором книги був політв’язень філолог Святослав Караванський. Цього було достатньо, щоб висунути звинувачення у «проведенні підривної антирадянської діяльності».

Справа Добоша

Протягом 11 днів тривала «обробка» студента. Потім з’явилось повідомлення про його арешт у газеті «Радянська Україна». Отримавши від хлопця всі необхідні свідчення, КДБ почав працювати. Про Ярослава Добуша слід ще зазначити, що він півроку провів за гратами. Щоб повернутись додому, його змусили дати «прес-конференцію», організовану органами внутрішньої безпеки. Там він «зізнався», що був зв’язковим між антирадянськими центрами та «агентами» в Україні. Ось текст його промови:

“Мене попросили зробити заяву такого змісту… – почав свій виступ Добош, – Виконуючи завдання ОУН, я 27 грудня 1971 року виїхав у Радянський Союз. В обумовлених місцях я зустрівся з І. Світличним, З. Франко і Л. Селезненко і при сприянні Селезненка зустрівся з А. Коцуровою. Усіх цих осіб я проінформував про антирадянську діяльність українських організацій на Заході і про те, що українські націоналісти у своїй діяльності співпрацюють із сіоністами, а від них я отримав політичну інформацію, яка була мені потрібна і документи… Запевняю радянський уряд, що ніколи в житті я більше не буду займатись антирадянською діяльністю, і, якщо мені дадуть можливість повернутись у Бельгію, то я ніколи не вчинятиму жодних дій проти Радянського Союзу”.

Повернувшись до Бельгії, розповів про методи роботи КДБ і заперечив всі свої свідчення. Помер у 2015 року.

«Справа Довбуша» стала пусковим гачком. Почались тотальні арешти митців, науковців та взагалі людей з активною громадянською позицією.

Арешти почались 12 січня.

Ось спогади педагога Леоніди Світличної:

“12 січня, 8.15 ранку. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері; як звичайно, відчиняю я. Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук… Почався детальний обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. Шмональників семеро (в тому числі і “понятих”-сексотів). У якій справі, що шукають – невідомо.

Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач, магнітофонні стрічки з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура… Я напружено чекаю Надійку не знаючи, що в цей час у неї теж роблять обшук, як і в десятків інших людей по всій Україні…”.

За два дні було заарештовано 19 осіб: 11 в Києві і 8 у Львові. Серед них – Василь Стус. А далі суди, допити, ув’язнення, звільнення, виключення з вищих навчальних закладів. До заарештованих застосовували звичні методи КДБ. Їм погрожували тортурами, розстрілом, завданням фізичної шкоди членам родини. На тих, кому не могли інкримінувати порушення кримінального кодексу чекала «каральна медицина» тобто психіатричні лікарні.

Всього за 1972 рік було заарештовано 89 осіб. Більшість були ув’язненні на строк 5-7 років у таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Максимальний строк отримав Іван Гель – 10 років таборів та 5 років заслання.

музей “Тюрма на Лонцького”

Колядки відкрито не співали протягом багатьох років.

Сьогодні вже немає в живих багатьох фігурантів тієї справи. На місці слідчої в’язниці КДБ у Львівській області зараз знаходиться музей «Тюрма на Лонцького».

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...