Павло Скоропадський – це чоловік, що зіграв в історії нашої держави важливу роль. А його життя – варте екранізації. Багато думок, які висловлював Павло Петрович – актуальні і нині. А сьогодні виповнюється 146 річниця з дня його народження.
Павло походив із старовинного козацького роду. Скоропадські мали зв’язки з такими родинами як Кочубеї, Апостоли, Лисенки, Розумовські, Полуботки, Тарнавські.
Хлопець народився 15 травня 1873 року в місті Вісбаден. Його батьки Петро Скоропадський та Марія Миклашевська забезпечили синові ґрунтовну домашню освіту. Маленький Павло, до речі, спершу почав розмовляти саме німецькою мовою.
Після переїзду до родинного маєтку Скоропадських в місті Тростянець Чернігівської губернії хлопець вивчив українську культуру. В будинку була багата колекція предметів побуту, велика бібліотека.
Коли батько Петро загинув, юнак вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Це був закритий елітний навчальний заклад. Там хлопці із аристократичних родин отримували середню та вищу освіту.
Павло закінчив навчання у 1893 році та почав служити в Кавалергардському полку. Військова кар’єра стрімко розвивалась і вже за два роки, у 1897 році він став поручником.
З початком російсько-японської війни Павло Скоропадський в повній мірі проявив свій військовий талант. Вже в 1904 році він прибув до Маньчжурії. Йому довелося працювати в штабі, бути ад’ютантом, здійснювати ризиковані розвідувальні операції та напади в тилу противників.
У 1904 році юнак отримав орден Святої Анни 3-го ступеня та нагородною зброєю «За хоробрість». У 1905 році Павло Скоропадський отримав звання полковника.
Павло Скоропадський приймав активну участь у Першій світовій війні. Його кінний полк відзначився під Краупішкеном. Влітку 1916 року чоловік отримав чергове звання, він став генерал-лейтенантом і почав командувати 34-м армійським корпусом. Саме на цій посаді Павло вперше зіткнувся з українським революційним рухом.
1917 рік був надзвичайно важким. Армія була деморалізована, розагітована.
В Києві працювала Українська Центральна рада. Павло Скоропадський не підтримував революційні, соціалістичні ідеї. Проте він підтримав Михайла Грушевського. Він не мав чіткої політичної позиції, турбувався про боєздатність свого підрозділу.
У листопаді 1917 року Скоропадський за наказом Симона Петлюри та Щербачова перешкодив наступу на Київ частин Червоної армії. Не дивлячись на те, що генерал чітко виконував накази Центральної Ради, ним були незадоволені. Річ у тім, Скоропадського любили та поважали серед військових. Затримувалось постачання харчів, озброєння, одягу. Конфлікт між Павлом Петровичем та міністром Миколою Поршем і полковником Юрієм Капканом згодом призвів до того, що Скоропадський подав у відставку.
Ситуація в країні все погіршувалась. Союзники Центральної Ради, німці та австрійці, були незадоволені. Вони не отримували обіцяної кількості зерна та продуктів. Селяни, в свою чергу, не розуміли, чому повинні віддавати свій врожай. Окупаційна влада почала проводити каральні заходи. У країні ширився рух спротиву.
В таких умовах, потрібен був новий, сильний лідер. Ним став Павло Скоропадський.
29 квітня 1918 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів, на якому Павло Скоропадський був проголошений Гетьманом України.
Державний переворот відбувся мирним шляхом, переважна більшість партій підтримала Гетьманат. Відбулась лише одна сутичка з січовими стрільцями, де загинуло троє офіцерів.
У Софійському соборі єпископ Никодим миро помазав нового керівника країни, на Софійській площі відбувся молебень.
В опублікованій «Грамоті до всього українського народу» Скоропадський оголошував про те, що тимчасово бере на себе всю повноту влади.
Центральну раду та всі комітети розпустили, міністри були звільнені. Гетьман відновив право приватної власності і оголосив про майбутні вибори до Українського Сейму.
Нову державу визнали 30 світових держав. Зокрема: Австро-Угорщина, Туреччина, Данія, Болгарія, Швеція, Персія, Данія, Норвегія, Швеція, Італія, Швейцарія та навіть Ватикан. Швидко були встановлені дипломатичні зв’язки. Найбільшу підтримку нова влада отримала зі сторони кайзерівської Німеччини. На початку травня був сформований Кабінет міністрів, який очолив Федір Лизогуб.
Економіка та соціальна сфера
Були створені Державний та Земельний банки. Крім того, відновилась робота залізниці.
В той же час, тривалість робочого дня була збільшена до 12 годин, а будь-які страйки та робітничі демонстрації заборонили.
Військова сфера
24 липня був прийнятий закон про Загальну військову повинність. Генеральний штаб підготував план реорганізації армії. У 1918 році військові сили Гетьманської України складали близько 60 тисяч осіб. Згідно з планами, згодом вона повинна була бути збільшена до 300 тисяч.
Керівні посади в новій армії займали переважно російські офіцери, що рятувались від більшовицького режиму в Росії.
Почали формувати загін Січових стрільців, відновлено підтримку українського козацтва. Влітку 1918 року в армії ввели погони та військові звання, створено новий текст присяги на вірність державі.
Проте створити велику боєздатну армію так і не вдалось. Завадили побоювання, що у війська можуть проникнути більшовицькі агітатори та незадоволені німецькою воєнною адміністрацією.
Аграрна політика
Земельне питання було одним із найгостріших та найважчих серед тих, які потрібно було вирішити новому уряду. В сільській місцевості зростало невдоволення.
Перш за все, були скасовані закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків. Було створено губернські та повітові комісії, завданням яких було вирішення конфліктів між селянами на поміщиками. Був підготовлений проект аграрної реформи, що передбачала викуп державою великих земельних ділянок та розподіл їх між селянами. Водночас до Німеччини та Австро-Угорщини продовжували вивозити велику кількість зерна, цукру та м’яса. Все це збільшувало соціальну напруженість в країні.
Культурна політика
Завдяки Універсалам Скоропадського були створені Українська Академія Наук на чолі з Вернадським, 2 нових університети та 150 українських гімназій. Заснували Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр опери та балету, Державний симфонічний оркестр. Підтримувались українські періодичні видання, вийшли друком декілька мільйонів примірників нових українських підручників.
Скоропадський висловлював такі думки:
«... я, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здатних до роботи людей, у нас їх можна перелічити на пальцях. НЕ чіпляйтесь до дрібниць. НЕ копошіться в минулому ваших підлеглих, якщо в дану хвилину вони цінні своєю роботою. За цю пораду ви мені скажете: “дякую”.
Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим повинен належати Україні.
В цей час в одному Києві було перебито близько трьох тисяч офіцерів. Багатьох мучили. Це було суцільне пекло. … Особливо багато загинуло офіцерів приїжджих або ліберальствуючих і вважали, що з більшовиками можна говорити, як з людьми.
Наш українець – індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно.»
Тим не менш, гетьманська влада в Україні протрималась лише сім з половиною місяців. Не дивлячись на іноземну підтримку, деяке покращення економічного та соціального стану та тимчасове припинення більшовицького вторгнення, Скоропадський не зумів втримати владу.
З однієї сторони, зростали антиурядові настрої, відбувалась боротьба проти окупантів. З іншої – після розпаду Австро-Угорської імперії Українська держава втратила надійного союзника.
14 листопада 1918 року Павло Скоропадський підписав Грамоту-маніфест, де проголошував приєднання України до Всеросійської федерації. Це було самовбивче рішення.
13 листопада того ж 1918 року була обрана Директорія, що стала опозицією до гетьманату. Симон Петлюра видав Універсал, де закликав народ підняти повстання. У результаті боїв, 14 грудня 1918 року сили Директорії захопили Київ. Того ж дня Павло Скоропадський зрікся влади та покинув країну.
Родина Скоропадського переїхала до Германії. В еміграції чоловік продовжив політичну діяльність. Завдяки йому в Німеччині був заснований Український науковий інститут при Берлінському університеті, філії гетьманського руху були організовані в багатьох європейських країнах.
Під час Другої світової війни Павло Скоропадський продовжував відстоювати інтереси своєї країни. Завдяки йому з німецьких концтаборів були звільнені Степан Бандера, Ярослав Стецько та багато інших.
За кордоном колишній гетьман намагався згуртувати сили діаспори та створити «Союз гетьманців-державників». Він не встиг завершити свою роботу.
16 квітня 1945 року під час бомбардування Скоропадський був поранений. Павло Петрович помер 26 квітня 1945 року в лікарні. Похований в Оберстрофі в родинному склепі.
Діяльність Павла Скоропадського досі оцінюють неоднозначно. Проте він боровся за сильну, багату на мирну Україну.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
Фото з відкритих джерел
