У Києві завжди були романтики, відчайдухи та сміливці. Люди, до нестями захоплені якоюсь шаленою метою. І вони досягали успіху. Особливо це стосується авіаконструкторів та авіаторів. Часто це були одні й ті самі люди.
Саме у нас, у Києві ці нестримні мрійники ставили рекорди, дивували весь світ, створювали нове. І до, речі, колись у місті був чудовий цивільний аеродром. І не в Жулянах, чи Борисполі. А на Куренівці. Там де зараз станція метро Почайна та проспект Степана Бандери.
Як завжди у таких новаторських справах, у витоків авіаційної галузі в Києві стояв залюблений в небо чоловік. Це був Микола Андрійович Артем’єв. Саме його у 1901 році запросили очолити кафедру електротехніки у Київській політехніці.
Артем’єв погодився зайняти цю посаду за умови, що йому дозволять створити електротехнічну лабораторію на базі КПІ. А у 1905 році він ініціював створення у механічному гуртку вищого навчального закладу нову секцію – повітроплавну. За два роки окрема секція виросла в повноцінний гурток з різноманітними відділенням. Там розробляли аероплани, двигуни, гелікоптери, орнітоптери.
На чолі гуртка стояв Микола Борисович Делоне. Теж не остання людина у науковому світі дореволюційного Києва. Делоне був приват-доцентом Київського університету святого Володимира, викладав у КПІ та Київському комерційному інституті.
Саме цей гурток у 1909 перетворився у Київське товариство повітроплавання.
І вже згодом були перші результати. Професор кафедри архітектури КПІ Олександр Кудашев сконструював перший аероплан. Причому фактично повністю з вітчизняних деталей. Лише двигун привезли з Італії.
І 23 травня 1910 року на Сирецькому іподромі вперше в небо злетів літак, зібраний в Києві. Це був перший літальний апарат, який успішно здійснив політ на території імперської Росії.
Міська влада зрозуміла, що гурток ентузіастів це не збіговисько фантастів, вони показують реальні результати. Потрібно було побудувати цивільний аеродром.
Власне, з таких проханням до міської Думи і звернувся один з пілотів товариства пан Гейне. Чоловік попрохав віддати йому з оренду ділянку землі на Куренівці, з тим, щоб створити там аеродром.
А потім до справи підключився Федір Терещенко. Він теж захоплювався польотами, був почесним членом Київського товариства повітроплавання, та мав цілу купу грошей і корисних знайомств.
Він запропонував відкрити підписку, і щоб заохотити товстосумів вносити гроші, вніс першим 3000 крб. І з часом на правому березі Почайни, за 2 км від Кирилівської лікарні почали з`являтись споруди. Побудували ангари для літальних апаратів, трибуни для глядачів, погреб для пального і навіть буфет.
У вересні 1911 року під час Київського авіаційного тижня Куренівський аеродром було офіційно відкрито. І одразу ж почали з рекорду. Перший літак, що там приземлився, встановив рекорд швидкості для біпланів з двома пасажирами. Не треба довго вгадувати, хто був за штурвалом. Славетний Ігор Сікорський.
Вже наступного місяця на Куренівському аеродромі приземлився дирижабль Андерса, який здійснював політ за маршрутом: Купецький сад-Куренівка-Вишгород. Цей дирижабль, що називався «Київ» Андерс створив власноруч. Він підіймав у повітря двох механіків та трьох пасажирів, міг розвинути швидкість до 35 км/год.
До 1914 року саме з цього місця в небо злітали відомі авіатори того часу: Сікорський, Гейне, Свєшніков, Сціпіо дель Кампо, Габер Влинський.
На аеродромі 17 червня 1914 року після рекордного перельоту з Петербургу приземлився славетний літак «Ілля Муромець» – найкращий бомбардувальник у світі на той час. Після польоту літак називали «Ілля Муромець Київський».
Саме товариство на аеродромі мало три ангари, де стояли літаки Свєшнікова, Серебрянікова та Билінкіна.
Вхідний квиток для глядачів вартував 25-50 коп., була змога заїхати на екіпажі за 10 крб. А за найбільшу досягнуту висоту пілоти отримували значні грошові винагороди: 2500 та 4000 крб.
Після першої світової війни та радянської окупації Києва аеродром був закинутий, зруйнований, а потім і забудований.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
