Скандальні будівництва в Києві нікого не дивують. І мова не лише про незаконні забудови, але й про об’єкти інфрастурктури, мости та пам`ятники.
Монумент славетному гетьману Богдану Хмельницькому зараз один із символів Києва, але його спорудження проходило в кращих традиціях міста. З бюрократичними перепонами, скандалами, зриванням строків – все як має бути.
Чому цей пам`ятник точно б знесли толерантно налаштовані громадяни, якби його побудували за першим проектом? Як Софійська мало не стала громадською вбиральнею? Та хто врятував Богдана? Про все поговоримо детальніше.
Місту потрібен пам`ятник
Причина, по якій було вирішено створити монумент українському гетьману досить політична. Тільки не робіть вигляд, що ви здивувались!
У 1863 році було придушене польське повстання, і влада Російської імперії вирішила трохи підсилити офіційну проросійську пропаганду. Телеканалів Russia Today, Росія-1 і тому подібних ще не було, тож діяли інакше.
Особа Хмельницького ідеально підходила для увіковічення. Оскільки, з одного боку він вів визвольну війну з Річчю Посполитою. А з іншого – підписав Переяславські угоди, згідно з якими Україна об’єднувалась із Російською імперією. А те що самого тексту тих угод ніхто не бачив, і про що там справді було домовлене теж ніхто не знає – то вже непотрібні деталі.
Створити монумент запросили відомого скульптора Михайла Микешина. На його рахунку вже були грандіозні скульптурні композиції, такі як пам’ятник 1000-річчю Русі в Новгороді та монумент присвячений Катерині II в Петербурзі.
Скульптор дав волю своїй фантазії і створив сміливий, навіть лютий пам’ятник. Якби Микешину вдалось втілити свої фантазії в життя, то на ньому точно б сьогодні були б образливі написи нецензурного змісту.
Ось опис: «Кінна статуя гетьмана, що знаходиться на вершині гранітної скелі. А під копитами труп єзуїта, що покритий розірваним польським стягом. Поряд залишки розірваних кайданів. За конем Хмельницького скинутий копитами польський пан, нижче – труп єврея-орендатора, який стискає в холодних руках награбоване церковне приладдя. А поверх цієї композиції повинні були великорос, малорос (українець), білорус та червонорус (галичанин), що слухають кобзаря. По боках п’єдесталу планувалось встановити рельєфи, що ілюстрували битву під Збаражем, Переяславську раду і урочисту зустріч Хмельницького в Києві».
Як видно з опису, про політкоректність мова не йде. Пам’ятник повністю мав відповідати офіційній пропаганді Російської імперії: загарбати, завоювати, по можливості знищити.
Коли Микешин привіз в Київ модель майбутнього монумента, це викликало деяке занепокоєння міської влади. Все ж поляки та євреї становили значну кількість загального населення Києва, а подібний пам’ятник ніяк не допомагав зберегти мирні відносини в місті. Однако проект вже був затверджений імператором Олександром II. Назрівав конфлікт. Місцевим керівникам потрібно було обирати між Росією та своїм народом. Цій проблемі вже декілька сотень років.
Конфлікт скульптора та місцевої влади вирішився просто. На такий грандіозний задум просто не вистачило коштів. Вдалось зібрати третину суми. Цього вистачило на створення лише кінної скульптури без політичних символів. Хоч раз нестача грошей принесла користь.
Далі почали обирати місце розміщення. Було багато варіантів, починаючи із Золотих воріт і закінчуючи Бесарабською площею. Однак все ж була обрана Софійська площа. І знов проблема. Дупу коня не можна було наставляти на церкви. А рука гетьмана з булавою повинна була показувати на Москву. От такий фізіологічний кубик рубик. Поки знайшли правильну позицію, не раз змінювали положення руки гетьмана. Але вдалось вирішити і це завдання.
Заарештований пам’ятник
Металеві деталі відливали в Петербурзі і залізницею доставляли до Києва. Восени 1880 року вони прибули до місця призначення. Однак встановлювати монумент ще було рано. Тому запаковані частини пам’ятника поклали на зберігання до Старокиївського поліцейського відділку. У місті шуткували, що «Богдана заарештували».
Роботи почались у серпні 1881 року. З Петербурга приїхав майстер Яким Іванов. Він склав кінну статую на цегляному постаменті. Напівготовий монумент поставили на Софійській площі, огородили парканом. І тут знов сюрприз – коштів не вистачило. А інших проектів, звідки можна було б перенаправити грошові потоки, в ті часи не було.
Хотіли поставити гетьмана на піраміду. Але цар Олександр III бажав саме курган із каміння. Так монумент перетворився на довгобуд.
Як був врятований Богдан?
Будівництво завмерло. Річ у тім, що загальна сума зборів становила 43 821 руб. З них 10 000 це був гонорар Микешину. Коштів майже не залишилось. А тим часом так званий наглядач Старокиївського відділку Кохановський доповідав керівництву про стан Софійської площі: «представляется в отвратительно безобразном состоянии: человеческие испражнения, уже сильно разложившиеся, покрывают это место густым слоем и, вместе с запахом разлагающейся мочи (все проходящие здесь же совершают свои отправления) распространяют сильное зловоние на значительное расстояние по площади и мостовой».
Коротше кажучи, пафосний напівготовий пам`ятник Богдану Хмельницькому прикрашав собою стихійну громадську вбиральню, в яку повільно перетворювалась Софійська площа.
Нагадаємо, це був 1881 рік. А у 1888 саме у Києві планувалось урочисте святкування 900 – річчя Хрещення Русі і Софія Київська повинна була бути у центрі подій. А керівництво країни, духовенство, еліти не могли святкувати таке велике свято, стоячи по коліно у багнюці. Ситуацію врятував архітектор Володимир Ніколаєв.
У 1885 році він створив проект кургану, облицьованого гранітом і запропонував безкоштовно керувати роботами. Проти безкоштовних послуг ніхто не заперечував, то ж справа зрушила з мертвої крапки.
Ухвалили новий проект, згідно з яким пам’ятник став нижче на 2 аршини (1,5 метри). Міністерство внутрішніх справ погодилось виділити 12 000 рублів на закінчення робіт. Щоправда в наступному році. Довелось міському голові Івану Толлі дати цю суму із власних коштів.
Допомагали і міські установи. Морське відомство виділило 1600 пудів лому для відливки. Київське кріпосне інженерне управління подарувало наполовину обтесаний граніт.
Володимиру Ніколаєву вдалось не лише закінчити монумент, але й знайти гроші на декоративний паркан із 4 ліхтарями.
Урочисте відкриття пам’ятника Богдану Хмельницькому відбулось 23 липня 1888 року. Наступного дня почалось святкування 900-річчя Хрещення Русі.
Богдан Хмельницький за різної влади
Це один з небагатьох монументів -щасливчиків. Побудований за царської Росії, йому вдалось пережити радянську навалу, буремні 90-ті і дійти до нашого часу практично без змін. Хіба, трошки розкуркуленим.
На постаменті був напис: «Волим под царя восточного православного», а з лівої сторони від вершника ще один: «Богдану Хмельницкому единая неделимая Россия».
Такі слова, звісно, не подобались більшовикам. Чесно кажучи, вони і зараз ні в кого притомного не викликали б захоплення. Тож після 1917 року напис прибрали. Залишились ім’я гетьмана та дата встановлення.
Радянські еліти вирішили, що подарунок від Ніколаєва у вигляді паркану, лавок, ліхтарів у центрі Києві біля монументу не потрібні. Є місця, де вони будуть виглядати краще. Тож вони зникли. От така деімпереалізація по-радянськи.
У 1946 році один з чиновників запропонував посадити замість них туєві дерева. Чомусь київським чиновникам регулярно приходить ідея те, що понищене, або вкрадене замінити туями.
Ну а чавунні деталі переплавили. Невелика частина паркану деякий час стояла над Кмитовим яром. Її теж здали на металолом. До сьогодні зберігся лише один чавунний стовпчик. Його передали в Музей історії Києва.
Сучасні ліхтарі та новий паркан повернувся завдяки архітектору-реставратору Юрію Лосицькому. Він встиг підготувати проект і втілити його в життя.
От Богдан і нині стоїть на Софійській площі, і вказує українцям булавою на ворога. Щоб не забували.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
