Великий комбінатор Остап Бендер в романі Ільфа та Петрова так казав про Жмеринку : «Последний настоящий город на земле – это Жмеринка. У нас тут, конечно, не Париж, но милости просим к нашему шалашу». В цьому твердженні є зерно істини. Тому що, хоча Жмеринка не надто схожа на відомі старовинні європейські міста, проте дещо спільне в них є. А саме Центральний залізничний вокзал.
Цей вокзал вже багато років носить звання одного із найкрасивіших в Україні. А одразу ж після відкриття у 1904 році газета «Киянин» порівняла його із неймовірним вокзалом у Мюнхені.
Як все починалось?
Майже до самого кінця 19 сторіччя не було міста Жмеринка, натомість існувало два невеликих селища, що мали назви Велика та Мала Жмеринка. Проте бурхливий розвиток залізничного транспорту у тоді ще Російській імперії став головною причиною появи на карті країни нового населеного пункту.
Між селами на місці дубового гаю у 1865 році була побудована невелика станція для обслуговування залізничного напрямку Київ-Балта. Вже у 1870 році почався активний рух потягів у напрямках Одеса-Жмеринка-Київ, у 1871 потяги почали їздити за маршрутом Жмеринка-Волочиськ, а з вересня 1890 відкрився рух за напрямом Жмеринка-Могильов-Подільський.
Маленької станції було рішуче недостатньо для обслуговування такого великого залізничного вузла, на який поступово перетворилась Жмеринка. Тож у 1890-х роках було вирішено побудувати повноцінний, сучасний, зручний вокзал.
Вокзал у формі човна
Для реалізації такого важливого та масштабного проекту запросили архітекторів Валеріана Рикова (кіностудія ім. Довженко, іподром в Києві, пам`ятник княгині Ользі), та Івана Бєляєва (маєток Савицьких на Круглоуніверситетській, будинок Демченка на розі Великої Житомирської та Гончара). Вони створили проект будівлі, що нагадувала вокзал у Мюнхені. Контроль за будівництвом здійснював Зиновій Журавський (в співавторстві з Кобелбовим будівля хімічної лабораторії в Києві, проектування київського вокзалу). Він вніс в проект деякі зміни, та покращив його.
Роботи почались весною 1900 року, а вже осінню 1901 року головний корпус був готовий. Протягом наступних двох років будувались павільйони, тунелі, платформи для пасажирів і внутрішнє оздоблення. Урочисте відкриття вокзалу відбулося 3 вересня 1904 року. До речі, у 1903 році Жмеринка отримала статус міста.
В тій же газеті «Киянин» про яку було згадано раніше, вийшов опис вокзалу: ««Фасад выдержан в греческо-римском стиле… площадью 117 кв. сажен, вдвое больше Казатинского. Стены отделаны в стиле ренессанса с уборкой колоннадами, отдельный небольшой (царский) зал с особым выходом на платформу. Этот зал предназначен для высокопоставленых лиц. Главное здание и тоннели обойдутся приблизительно в 300 тыс. рублей, платформы и перекладка путей в 100 тыс. рублей.» Цю станцію називали найкрасивішою у всій Російській імперії.
Вокзал відвідав і російський цар Микола II. Збереглись свідчення,що першими його словами були «Вот сукин сын». Причому таким своєрідним способом російський монарх висловив своє захоплення величною будівлею. Існує легенда, що Зиновій Журавський сприйняв цей вислів як осуд і наклав на себе осуд. Але це не відповідає істині. Журавський потім ще багато років працював на посаді архітектора технічного відділу Управління Південно-Західної залізниці.
Вокзал у XX сторіччі
Завдяки вокзалу Жмеринка на деякий час навіть стала столицею. У 1918 році там розміщувались війська Симона Петлюри, таким чином перетворивши провінційне містечко на тимчасову столицю УНР.
У 1920-х роках в будівлі вокзалу деякий час був розміщений штаб Григорія Котовського. В часи радянської окупації не вдалось зберегти величний вигляд станції. З привокзальної площі прибрали фонтан, там влаштували зупинки громадського транспорту та паркову. В залах очікування в невідомому напрямку зникла вишукана ліпнина, картини та навіть позолота на стелі. З «царської кімнати», де вірогідно зупинявся Микола II зник великий круглий стіл.
Сучасний стан вокзалу
У 2001 році на привокзальній площі з`явився пам`ятник Остапу Бендеру, однак у 2011 його демонтували. Виявилось, що пам`ятник був встановлений без потрібних дозволів.
В 2011-2013 роках була проведена реставрація будівлі. Як і сто років назад, Жмеринка є великим залізничним вузлом, а вокзал лишається головним підприємством міста.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
