Пожежа в соборі Паризької Богоматері схвилювала весь світ. І вже наступного дня люди із списку Forbs почали перераховувати кошти на відновлення всесвітньо відомої пам’ятки. Але, це далеко не єдиний готичний собор, що потребує реставрації. В Чернівцях повільно руйнується пам’ятка неоготичної архітектури 19 століття – Костел Найсвятішого Серця Ісуса.
І якщо вже долею Нотр-Дама опікуються французькі можновладці, то давайте дізнаємось більше про історію Чернівецького костелу.
Єзуїтська святиня
В середині XIX століття в Чернівці вперше приїхали місіонери-єзуїти. Їх діяльність була успішною. З’явився перший єзуїтський священик Симон Тиховськи. Служби відбувались в невеличкій капличці. Однак кількість вірян постійно зростала. І згодом каплички вже було не достатньо.
Серед послідовників єзуїтів було немало високопоставлених та освічених осіб міста: бургомістр краю Піно де Фриденталь, голова Чернівців Антон Кохановський, директор крайового банку, придворний радник, професори з університету, військові чини, лікарі та аптекарі.
Тому справа з будівництвом нового костелу було швидко вирішена. Міська влада подарувала святим отцям земельну ділянку в середмісті Чернівців. Там раніше 41 буковинський полк проводив свої навчання.
Кошти на костел збирали всім містом: пожертви родили як звичайні віряни, так і представники заможних чернівецьких родин. Тим, чиї пожертви перевищували 50 крон, дарували мініатюрні чудотворні іконки.
Проект створив директор місцевої віщої промислової школи, професор Ляйцнер. Причому, спершу кошторис будівництва складав 160 тисяч злат. Однак в проект постійно вносились зміни, внаслідок чого його вартість зросла до 208 тисяч злат.
Неоготичний храм
Фундамент освятили 7 червня 1891 року. Причому, на богослужінні були присутні віряни трьох конфесій: католики, православні та юдеї.
Будівництво просувалось швидко. Внутрішнє оздоблення привозили зі всієї католицької Європи. Зокрема вітражі привезли з польського міста Гротове. Головний вівтар та амвон виготовив австрійський майстер Штуфлесер. Орган був виготовлений на заводі Рігера в Німеччині. Його вартість складала 5 тисяч флоринів.
А весною 1894 року із Едінбургу привезли три дзвони. І найбільший називався «Серце Ісуса».
Костел був побудований в неоготичному стилі. Він мав не лише головний, але із бічні. Всередині храм був прикрашений скульптурами християнських святих та єзуїтських праведників. Однією із головних прикрас святині був, так званий, Хресний шлях. На стінах по периметру було розміщено 14 картин, відповідно до зупинок Ісуса Хреста на шляху до Голгофи.
Улюблений костел єзуїтів Чернівців
25 листопада 1894 року архієпископ зі Львова Северин Моравський освятив новозбудований костел. А через рік йому присвоїли ім’я “Найсвятіше серце Ісуса». Причому, на урочисту подію прийшло стільки вірян, що вівтар встановили надворі. Служба велась трьома мовами: польською, українською та німецькою.
В костьолі проводилось таїнство висвячення католицьких священиків. Але обряди хрещення, вінчання та відспівування деякий час не проводили в стінах єзуїтського храму.
Від цього правила відступили лише у 1941 році. Тоді Чернівці окупували війська Німеччині та Румунії. І місцеві юдеї, щоб уникнути переслідувань та репресій, пройшли обряд хрещення та стали католиками саме у костьолі «Найсвятішого серця Ісуса».
У буремний міжвоєнний період, костел продовжував працювати. Причому, були дві окремі служби для німецьких і польських парафіян. Під час великих релігійних свят грав звучала не лише органна музика, але й невеликий оркестр під керівництвом органіста Зажимського.
Радянські часи
Під час Другої світової війни Чернівці були між молотом і ковадлом. У 1940-му році місто зайняли більшовики. У 1941 – Чернівці увійшли в склад Румунії. А вже у 1944 році місто майже без бою зайняла Червона Армія. Костел «Найсвятішого серця Ісуса» продовжував свою роботу під час фашистської окупації.
У 1945 році старовинний єзуїтський костел передали православній конфесії. Останню католицьку літургію провів отець Казимир Якубовськи. На службу зібрались представники різних національностей та конфесій, вони зі сльозами на очах слухали проповідь. А слова священика “Чорні й страшні хмари зависли над костьолом, і захистити його не зможемо” стали пророчими.
Вже у 1946 році із храму вигнали і православних християн. Для собору настали темні часи. Декілька років будівля була закинута, стояла навіть без охорони. Мародери не марнували свого шансу. З костелу були викрадені дорогий орган, дзвони, механізми годинника, старовинні статуї.
У 1960 році ксьондз Йозеф Єдрежевськи зробив відчайдушну спробу врятувати те, що лишилось. І йому вдалось. Міська влада так і не відповіла на запит, проте священнослужитель врятував деякі скульптури, напівзруйновані фігури святих, церковне приладдя, навіть одяг. Спершу все зберігалось у підвалі костелу, а у 80-х роках речі передали до обласного краєзнавчого музею.
А у самому костелі влаштували обласний архів. Величну, простору будівлю було поділено на три поверхи. До стін прикріпили залізобетонні перекриття, між колон з’явились цегляні стіни. Через це колони були пошкодженні.
Вітражі на нижньому поверсі просто знищили. Бо ж вишукане польське кольорове скло заважало доставляти будматеріали до середини. На щастя, вітражі на верхньому поверсі збереглись. Автентичну поліхромію стін собору в одних місцях вщент зруйнували, в інших побілили.
В одному з підвальних приміщень будівлі знаходилась невеличка каплиця. Після Першої світової війни на території костьолу було влаштоване військове кладовище. Там перепоховали воїнів, що загинули на полі бою. Під час перепрофілювання святині в архів, радянська влада вирішила перепоховати тіла. Вони були перенесені до каплички, вхід замуровано і з’явилась табличка «Тут поховані 60 польських солдатів, загиблих у війну 1914-1917 рр». Але чи дійсно більшовики перепоховали загиблих, чи просто встановили муляж – досі точно не відомо.
У сквері з лівої сторони костьолу була ще одна каплиця. А навпроти неї у радянські часи знаходилось КДБ. У капличці згодом єврейський швець Мошко відкрив майстерню. Одного ранку колишня капличка виявилась вщент зруйнованою. В місті говорили, що це справа рук агентів НКВД.
Костел в Україні
У 1996 році почались переговори про відновлення первісного призначення будівлі. Нарешті у 2010 році костел передали релігійній спільноті Римо-католицької церкви. Сьогодні триває збір коштів та реконструкція старовинної неоготичної пам’ятки Чернівців.
В костелі відновили богослужіння Декілька останніх років там проводять Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz
Автор: Марина Пєтушкова
з використанням матеріалів тижневика “Доба”
фото: Марина Пєтушкова, Анна Овсюхно
для ІНФОЛАЙФ
