Як багато дівчат мріють вийти заміж за багатого чоловіка. Це бажання виникало, як у панянок декілька століть назад, так і у сучасних кобіт. Але не завжди реалізація цієї мрії приносить щастя. Зараз буде повчальна історія, щоправда зі щасливим кінцем.
Граф Мечислав Потоцький, багатий польський шляхтич, лютував. Його дружина втікла. Ба більше, жінка проміняла одного з найбільших багатіїв країни на звичайного капітана. Мечислав був гордим, запальним, експресивним чоловіком. І такий вчинок своєї дружини сприйняв як особисту образу.
Вирішивши викреслити зрадницю з пам`яті він покинув свій маєток в Тульчині і вирушив до Києва. Там Потоцький планував витратити певну суму грошей на розваги, вечірки, бали, прийоми, концерти. Словом, поринути у вир холостяцького життя.
Але не вдалось. Просто Мечислав зустрів своє нове кохання. То була молода, вродлива жінка на ім`я Емілія Повало-Швейковська.
Казка про Попелюшку
Жінка мешкала з мамою та сестрою. Годувальник родини помер. І, по великому рахунку, Емілія була не рівня Потоцькому ні за статками, ні за походженням. Щоправда, вона була коханкою Дмитра Бібікова.
Але шляхтич не зважав на такі умовності, і твердо вирішив одружитись вдруге.
Почуття дівчини ролі теж не відігравали, свою пропозицію Мечислав озвучив її мамі. І зумів переконати жінку, що зможе подарувати щастя її дочці. По-перше, вона ставала графинею Потоцькою. Далі, за згоду вийти заміж, родина Емілії отримувала 300 000 рублів, величезну у ті часи суму.
Після вінчання новоспечена теща отримувала пожиттєву пенсію, а також заборону з`являтись у маєтку Потоцьких в Тульчині. За народження сина Емілія отримала б цілий мільйон рублів.
Звісно, мати пристала на пропозицію. Це виглядало наче подарунок долі.
Пара обвінчалась в Олександрівському костьолі, у лютому 1844 року. Згодом подружжя покинуло Київ, починалось нове життя у маєтку в Тульчині.
Казка про Синю Бороду
Емілія готувалась до солодкого, безтурботного життя у маєтку Потоцького. Але реальність виявилась дещо іншою.
Так, звісно резиденція не розчарувала, там була просто таки вражаюча розкіш. Чого не скажеш про самого графа Мечислава.
Перш за все, він був паталогічно скупим. Новоспечена графиня не мала своїх грошей, а на її прохання чоловік чоловік зазвичай відповідав відмовою.
Якщо до цього додати ревнощі та тотальний контроль Потоцького, то стає зрозуміло, що життя в Тульчині не було медом. Емілії не дозволялось виїздити за межі резиденції. Гості теж не часто провідували молоде подружжя. А матері дружини прямо було заборонено там з`являтись.
Графиня нудьгувала. Кожен день був схожий на інший. А за скарги Потоцький її лупцював. Емілія потерпала у абьюзивних стосунках з чоловіком-тираном.
За народження сина, вона мільйон не отримала.
Тоді Емілія вирішила не чекати, поки одного разу чоловік вдарить занадто сильно, а взяла сина та втекла.
Нарешті, щаслива історія
Емілія вирушила до Києва. Але не до матері. Та б, скоріше всього, відіслала біглянку назад до чоловіка. Утримання до кінця життя все ж вагомий аргумент.
Жінка приїхала до свого коханця Дмитра Бібікова. І це було єдине можливо рішення. Бо ж Бібіков був не просто купцем, чи військовим. Ні, він займав посаду генерал-губернатора Київської губернії.
За іронією долі Потоцький звернувся до Бібікова з проханням допомогти знайти свою дружину. Він міркував логічно. Дмитро Гаврилович має повноваження, і може задіяти адміністративний ресурс.
Чиновник не міг відмовити графу Потоцькому і пообіцяв максимально посприяти вирішенню його проблеми. Водночас, надійно сховавши цю саму проблему у своєму маєтку.
Мечислав зупинився у Маріїнському палаці, де здавались кімнати у найм та очікував новин від Бібікова. Чекати довелось довго. Імітуючи активну діяльність, той насправді шукав рішення, яке б звільнило Емілію від шлюбних тенет.
Допоміг випадок.
Одного ранку Потоцький вийшов на балкон свого номера у готелі. Він знаходився на другому поверсі. Стоячи з чашкою кави, з сигарою, граф помітив дивну картину. Прямо під його балконом колоною йшли військові, і на гасло «Рівняйсь», вони повертають голови до нього. Нагадаємо, Мечислав був олігархом в ті часи. Він сприйняв це як належне, та був впевнений, що так і повинно бути.
Потоцький не бачив імператора Миколу I, що стояв під балконом. І це на нього рівнялись солдати.
Микола I не переносив тютюновий дим. Його дуже дратувало, що хтось на балконі так близько смалить.
Дмитро Гаврилович зумів скористатись своїм шансом та розказав імператору, хто саме наважився смалити в його присутності.
Потоцького кинули за грати. Він відбував покарання в Саратові. І вже не шукав свою дружину та сину. Ба більше, Бібікову вдалось влаштувати так, що він виплачував Емілії щедрі аліменти до кінця її життя. Померла Емілія Потоцька в Парижі у 1894 році.
Ось так вродливій дівчині із простої родини вдалось врятуватись від тирана-чоловіка та безбідно прожити все своє життя.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
