8.5 C
Kyiv
П’ятниця, 29 Березня, 2024

Літературний конкурс ІНФОЛАЙФа. Юлія Забіяка – Сини вдови

5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Ми починаємо публікувати оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Юлію Забіяку . Її оповідання “Сини вдови” отримало диплом 3 ступеня.

Сини вдови

Якщо ви захоплюєтеся козаками і поважаєте все козацьке, то це оповідання написане саме для вас. Давайте перенесемося в давні часи! Оскільки «машини часу» як такої  ще не винайшли, то скористаємося нашою уявою. Раз, два, три…   Тепла травнева ніч огорнула сонний хутір. Майже всі селяни мирно спали, світилося лише в одному вікні вже не нової, але гарної оселі. З першого погляду зрозуміло, що колись це помешкання належало доброму господареві.  Зараз у тій хаті жила бідна вдова Орися з двома малими дітками – Васильком  та Тарасиком. Хлопчикам було по два роки. Чоловіка в неї забрали в рекрути. У народі казали: якщо забрали – значить не повернеться. Тому-то Орисю і прозвали вдовою. Іноді їй потрапляли  на очі речі чоловіка і тоді вона не могла стримати сліз, та є ще двоє дітей, яких треба ростити і виховувати. Вдова була вільна від панщини, але від цього їй не було легше, бо пан був скупий і не дав Орисі жодної копійчини. Та правду говорять, що біда не приходить одна…

Двері різко відчинилися. Жінка зойкнула. Прокинулися і заплакали діти. В хату зайшов панський урядник.  Панові захотілося мати власного сина, бо його дружина не могла мати дітей. Обрав  він  для себе Тарасика, ніхто йому не зможе в цьому зашкодити, оскільки всі знають, що у Орисі немає могутнього  захисника. Багач хотів зробити з малого свого майбутнього наступника. Невдовзі нещасна  жінка померла від горя. Василька забрав рідний дід, який згодом приєднався до козацького війська. Спочатку його не хотіли брати, бо немолодий уже був та ще й з дитиною на руках, але коли гетьман послухав його історію, то змахнув сльозу і звелів дідові залишитися. Василько ріс між козаками. Від них багато чому навчився.  Другом у нього був козак  Степан Забіяка, прозваний так через те, що мав неспокійну вдачу, відзначався   задерикуватістю, любив чіплятися до козаків. Після кожної сутички була, звичайно, бійка, у якій Забіяці дуже діставалося, але він майже завжди залишався переможцем. Після бійки – розмова з отаманом, але козака майже ніколи не карали, тому що йому не було рівних у боротьбі з ворогом, а отаман дуже це цінував, знав, що для нього немає такого поняття як «зрада». Василь познайомився із Степаном, ще маленьким, з тих пір вони не розлучалися. Другий побратим був теж козаком, на ймення Петро Кіт. Так його прозвали через те, що мав такий нюх на ворогів, як у кота на мишей. Із Забіякою він потоваришував після однієї з бійок, а з Василем познайомився, коли той їх розмиряв.

Пройшли роки… Дідусь загинув у боротьбі проти турків. А його онук виріс, змужнів. Змалюємо Василя. Це був хлопець двадцяти років, ставної статури, з оселедцем, що спадав йому аж до вуха, лице прикрашали чорні вуса – гордість парубка. Носив він червоні шаровари, білу сорочку, мав шапку з вовни, яку йому зробив дідусь. Незадовго до смерті старого Василь дізнався, що в нього є десь рідний брат, звати якого Тарасом. Тепер хлопець мріяв про те, щоб знайти його.

А як же склалося життя Тараса?  Хоч ріс той панським спадкоємцем і виконувалися всі його бажання, але зовсім не був вередливим і жадібним. Хлопець дуже співчував біднякам і при будь-якій нагоді допомагав їм. Справжніх друзів в нього не було, а тільки ті, які товаришували з ним для вигоди – підлабузники. Про таких Степан Забіяка говорив, що коли ти багатий, то вони бігають за тобою і прикидаються щирими,  але коли ти стаєш бідним, то покидають тебе, ще й зганьблять привселюдно, немов ти якийсь негідник.

Тарас мав двадцять років, як і Василько. Він був хлопець із коричневим волоссям і довгими вусами, хоча «батько» наполягав на тому, щоб син їх позбувся.  Носив Тарас найкращий одяг і ні в чому не мав відмови. Та він би з радістю проміняв би своє безтурботне життя на козацьке, сповнене пригодами… Стара нянька Олена розповідала хлопцеві, що десь на Запорізькій Січі є в нього родич, козак Василь. Та не повідала, що Тарас не рідний панові, бо боялася панового гніву. Не сказала вона та дізнався від свого приятеля, сина урядника, що забрав малу дитину у нещасної жінки Орисі. Звали того друга Аристарх Влодкович  (мав польське коріння). Прозвали його сільські хлопці «панком»,  через те, що дуже жадібний та пихатий був. Найкрасивіша на селі дівчина Олеся говорила: «Я б вийшла за Влодка  заміж, та тільки боюсь, що доведеться платити за весілля самій». Тарас  посміхався, згадуючи її слова, а віднедавна зрозумів, що вона йому не байдужа. Чекав слушної нагоди поговорити з батьком про те, щоб заслати до Олесі старостів, а оскільки батько товариша був людиною, близькою до пана, то хотів юнак порадитися з старшим Влодковичем як краще підступитися до нього. Але склалося по – іншому. Коли почув хлопець від сина Влодковича  всю правдоньку про себе, то дав йому гарного джосу і пішов до пана вияснити, чи правда те, що почув. Через півгодини вийшов, злий на весь білий світ, Батько підтвердив слова Аристарха. За розрадою хлопець пішов до іншого свого приятеля Омелька Курдупленка, але той, коли дізнався, що Тарас насправді син рекрута, то прогнав його. Хлопець не знав, що робити, як жити далі. І надумав податися до козаків: може приймуть? Пішов Тарас шукати кращої долі. Багато пригод чекає його попереду.

***

Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.

ПО ТЕМІ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

ОСТАННІ НОВИНИ

ПОДІЛИТИСЯ З ДРУЗЯМИ

ми у соцмережах

10,086Вентиляторитак