Літературний конкурс ІНФОЛАЙФа. Ольга Полевіна – Острів Схерія

5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Як обіцяли, ми починаємо публікувати оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на абсолютного лауреата конкурсу – Ольгу Полевіну. Її оповідання “Острів Схерія” було визнано найкращим.

Ольга Полевіна. Фото – uamodna.com

Ольга Миколаївна – поет, прозаїк, критик, перекладач, член Національної спілки письменників України та переможець різноманітних літературних конкурсів.

Але повірте, справа тут зовсім не в авторитеті письменниці, бо поряд з нею змагалося багато інших талановитих літераторів, що мають не тільки серйозні професійні навички, а й досвід перемог та не абиякий талант. Тому щиро вітаємо переможця та бажаємо нових успіхів на літературному поприщі!

1 місце у 1-му літературному конкурсі ІНФОЛАЙФа!

 

Острів Схерія

Не плач, Ірис. Це тільки здається, що біль не минає. Минає все. Батько погнівається і змилується. Але ти сама винна: мала би пильнувати себе. Ти з царського роду, а до царівни вимоги жорсткіші. Це служниця чи збирачка оливок можуть дозволити собі розкіш демонструвати власні почуття. А тобі не можна. Що б не трапилося, ти маєш бути спокійна і стримана. А ти ридала, як проста дівка, коли відчалив той критський корабель. І все місто здогадалося, за ким ти плачеш.

Не плач. Нічого, що він не повернеться. Він був – і це найважливіше. Коли приходить любов – то завжди щастя. І байдуже, як вона закінчується. Важливо, що вона приходила. Адже є і такі люди, кому Афродіта ніколи не посилала свої дари! Послухай, я розповім тобі. Ти гадаєш, що твоя бабуся завжди була старою і нездатна зрозуміти тебе? Твій батько – ось хто не в змозі тебе зрозуміти, тому й звелів тримати тебе замкнену на жіночій половині будинку. Пусте. Він заспокоїться і стане добріший. А ти тим часом пряди. Побачиш: не встигнеш попрясти цей жмут вовни, як батько звільнить тебе. За кілька днів і ти заспокоїшся. Він має рацію: побудь поки зі мною.

Так, я знаю, як це буває. Я мала двох чоловіків, п’ятеро дітей – і серед них твій батько; мені варто було би давно забути ту історію, адже спливло стільки років! Мені час помирати, але лиш на хвильку стулю повіки – і я бачу його. Твій критянин гарний і сильний, але той чоловік був незрівнянно кращий!

Мені тоді тільки-но виповнилося шістнадцять – менше, ніж тепер тобі. Ми повезли одяг прати у гирлі річки. Мати дала нам їжі, вина, амфору з єлеєм, щоб опісля роботи викупатись та намастити тіло. Служниці випрали речі, розіклали їх на рінні сушитися. Після купання і обіду ми почали гратися у м’яча – і ось тоді це трапилось! Я відбила м’яч так незграбно, що він полетів у кущі й розбудив його. Він вийшов до нас, і всі з жахом розбіглись. От дурні! Вони злякались незнайомого чоловіка, вимазаного болотом, з водоростями на плечі і у бороді. А я наче побачила самого Посейдона. Він був голий і прикривав свою наготу зламаними гілками. Він був високий, мускулистий. Не хлопчик, а зрілий муж: в бороді я примітила срібні пасма. А коли він заговорив, я зрозуміла, що він високого роду: прості люди так не висловлюють свої думки. Він попросив у нас їжі і якесь шмаття, щоб прикрити наготу. За його словами, багато днів його носило море, і всі товариші його загинули. Він щось ще говорив, але я мовчала і не могла відвести погляд від його очей.

Ми нагодували його, дали хітон і накидку, а коли він викупався і змастив тіло єлеєм, мої подруги теж роздивилися його. Я живу багато років, Ірис, та ніколи більше я не зустрічала чоловіка, рівного йому. Не красою, ні – хіба мало красенів народжує наша земля? Такої величності, такої гідності у поводженні, такої проникливості погляду я більше ніколи не зустрічала. Твій критянин теж красень, але богорівним його ніхто не назве. А цей був саме таким.

Я сказала йому, хто я і як знайти дім мого батька. Він ішов за моєю колісницею до міських воріт – далі я йому не дозволила: у нас на Схерії люблять пліткувати. А тебе всі бачили з твоїм критянином, весь тиждень, доки їх корабель стояв у гавані. Раніше дівчат суворіше виховували. Я знаю, ти сучасна молода жінка і не любиш слухати зауваження. Але наскільки краще було б, якби ти поводилася скромніше! Ніхто б і не здогадався, а так кожен пастух знає, що тебе покинув парубок і покарав батько.

Ні, я не лаю тебе – тобі і так несолодко. Я навіть жалію тебе – на відміну від твоєї матері. Я зазнала ще гіршої муки, коли мій коханий поїхав, але жодна жива душа про це не відала.

Він прийшов у дім мого батька і попрохав допомоги. Розповів, що не може повернутися на батьківщину. Він сподобався і батькові, і матері з першого погляду. Вони визнали в ньому рівного. Батько сказав: той, хто прийшов до нас з миром, отримає все, про що просить. Взавтра ж почнуть споряджати корабель, і його відвезуть на вітчизну, як би далеко не довелося подорожувати. А доти він гість в нашому домі. Порозмовлявши з ним, батько настільки сповнився довірою до чужинця, що навіть запропонував йому залишитись на Схерії. А якщо побажає – може одружитися тут; і він, цар цієї землі, подарує йому будинок, отари і пасовища… до речі, єдина царська дочка Навсікая (при цих словах він лукаво подивився на мене) поки що незаміжня. Не можу зрозуміти, як батько здогадався! Але чужинець подякував йому і відповів, що у нього є дружина і син, яких він не бачив вже вісімнадцять років, і найпалкіше його бажання – швидше вирушити в дорогу.

Ірис, я тоді не повірила йому. Його дружина – стара жінка, думала я; їй, мабуть, не менше сорока років. Мені тоді здавалось, що сорок років – це кінець життя. Зараз, коли мені майже вісімдесят, я розумію, що сорок – найяскравіший спалах жіночої привабливості. Нічого незвичайного немає у молодому віці. Тільки страждання, життєвий досвід і пережиті випробування визначають справжню цінність людини – і чоловіка, і жінки. Той чоловік багато вистраждав. Тому лише жінка, що страждала не менше, могла його привабити. Ось ти після цієї історії станеш іншою: обережнішою, розумнішою, більш вдумливою. Отже, більш привабливою. Люди мріють про щастя, але воно не змінює нас на краще: щасливий, як і ситий, багато чого не розуміє. Він знає тільки себе, він глухий і сліпий. Як не дивно, лише той, хто пережив лихо, має ціну, як людина. Твоя ціна нині вища, ніж позавчора, коли ти вночі втекла на побачення.

А наступного дня відбувся бенкет, і кожен із запрошених подарував чужинцеві, що міг. Оскільки наш острів багатий, подарунків набралося безліч. Чужинець розповідав про свої мандри, а ми усі слухали, пороззявлявши роти. Хоча війна скінчилась дев’ять років тому, він говорив про неї так, наче був там тільки вчора. А коли сліпий співак заспівав пісню про подвиги ахейців, гість затулив обличчя плащем, щоб приховати сльози. Батько примітив це і запропонував вийти на площу, аби позмагатися у боротьбі та киданні списа, що є звичною розвагою у феакійців.

Так, я знаю, ти чула цю бувальщину. Її пам’ятають тут досі. Гість відмовився взяти участь у змаганнях і один дурень зневажив його, назвавши не воїном, а торгашем, і всі його оповідки про війну – вигадкою. Тоді чужинець схопив величезний камінь і закинув його так далеко, що наші ледь-ледь знайшли. І батько здогадався, що його випадковий гість – сам Одіссей.

Але ти не знаєш, що було потім. Потім була безсонна ніч. Я не могла втямити, як чоловік, котрого любили німфи і богині, котрому Каліпсо пропонувала безсмертя, котрий переміг Цирцею, котрому мій батько намірився віддати руку юної дочки-красуні і владу над родючою Схерією, може прагнути повернутися на свій крихітний кам’янистий острів; до дружини, що зістарилась, чекаючи на нього, і навряд чи зберігала йому вірність!

Я занадто цінувала свою красу і магію першого дотику. Що б не казали про кохання з першого погляду – це брехня. Кохання починається з першого дотику. Або щезає з першим же дотиком… Коли там, на березі, я подала йому одяг і їжу, він схилився і обійняв мої коліна.

Ірис, я прожила життя. Мене любили. Я мала чоловіків. Але – ніколи, ні з ким – ця мить більше не повторилася. Там, на березі, я не знала, що він цар Ітаки. Я не знала, що він великий герой, переможець троянців. Я вважала, що він нещасний убогий приблуда. А я – царівна. Та якби він тоді простягнув мені руку і промовив: підеш зі мною, – я б залишила все і пішла, не озирнувшись, не попрощавшись, і ніколи б не жалкувала про це! Більше того, Ірис, навіть якби я вже була заміжня і всі мої діти вчепилися за мою пелену – я пішла б з ним, кленучи себе і картаючи, але – пішла.

Та він мене не покликав. І тоді я пішла до нього сама. Я, тихо скрадаючись, оминула сплячих служниць і присіла на краєчок його ліжка. ВІн миттєво розплющив очі – звичка воїна.

– Ти поїдеш завтра, і я ніколи тебе не побачу!
– Поїду, царівна. Та я ніколи не забуду, як, помираючи від голоду і спраги, без надії повернутися додому, я зустрів тебе.
– Залишся!
Він похитав головою.
– Залишся! Або візьми мене з собою!
– На мене чекає дружина.
– Не чекає! Збігло стільки років! Вона така ж, як її сестра.
– Вона чекає на мене.
– Ось я би чекала на тебе – завжди, все життя! А вона – нездатна! Це у них – спадкове. З вини старшої сестри Єлени розпочалась жахлива війна; я би, будучи її чоловіком, її б не вибачила! І ти віриш, що менша сестра краща? Та вона давно забула про тебе, вже й заміж, мабуть, вийшла. Залишся зі мною!
Він посміхнувся.
– Не можна порівнювати Єлену з Пенелопою. Я впевнений у вірності своєї дружини.
– Хіба я гірша за неї? Хіба я не гарна? Хіба я не люблю тебе? Я прийшла до тебе сама, забувши про гордість. Я складу до твоїх ніг все, чим володію. Все моє життя віднині – для тебе. Невже ти відмовишся?!
Він лагідно погладив мене по щоці.
– Дівчинка, ти невдовзі станеш до шлюбу. Прекрасний юнак зустрінеться тобі і ти покохаєш його. У вас будуть спільні щасливі і не дуже, спокійні і не дуже, дні і роки. У вас будуть спільні спогади. Мине час – і ви будете розуміти одне одного з напівслова. У вас будуть діти. Спільні діти. Вони найміцніше зв’яжуть вас. У дитини мають бути батько і мати. А мій син старший за тебе. У мене є син – чи розумієш ти, що це означає? Я не можу дочекатися, коли побачу його. Ні, не проси. Я не залишусь. На мене чекає жінка, котру я люблю. Вона старша за тебе. Вона, напевне, зблякла від сліз, але ж ті сльози лила за мною. Дорожче цього нічого немає.
По моїм щокам теж потекли сльози, і він стер їх рукою. Він обняв мене, заспокоюючи, і нічого не сталося. Чи розумієш, Ірис, яка ти щаслива?! Тебе полишив твій коханий, він поїхав назавжди, але позавчора ти прокрадалася мимо моїх дверей вночі на побачення з ним! На тебе Афродіта зглянулася. У тебе це було. Якщо боги побажають, ти народиш сина. Зараз ти страждаєш. Тобі доведеться ще багато чого пережити. Але ти – щаслива. Ти навіть не уявляєш, яка ти щаслива.

Він обійняв мене, утішаючи, він гойдав мене на руках, як дитину, і умовляв, обіцяв щастя… та не з ним. Він повторював, що кохає свою стару дружину. Тоді я не знала, що кохання непідвладне часові. Тоді я не розуміла: мені нічим привабити чоловіка, що має такий досвід, як він. Я нічого тоді не розуміла.

Він поїхав на світанку. Всі мешканці міста вийшли проводжати корабель. І я вийшла. Я посміхалась, і ніхто не здогадався, що я проводжаю своє єдине кохання. Іншого мені не судилося. Напевне, я чимось прогнівала Афродіту. Не плач, Ірис. Знаєш, я заздрю тобі. Нехай він поїхав, але тобі лишилось те, чого ніхто не зможе відібрати – пам’ять.
А мені – згадати нема чого…

Щоб дізнатися імена двох інших переможців та подробиці щодо літературного конкурсу, перейдіть за посиланням.

Фото – grekomania.ru

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...