5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Ми починаємо публікувати оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Оксану Голубничну. Її оповідання “Надія на ковток життя” отримало диплом 3 ступеня.
Надія на ковток життя
Вони познайомилися з ним на одній з вечірок, де алкоголь, друзі і невимушена обстановка якось зблизили дві душі. Розмова була пуста, ні про що, але погляди, посмішки зіграли свою роль…
Діана була дівчиною симпатичною, худорлявою, з блакитними очима і кучерявим світлим волоссям. Друзі її лагідно називали сонечком. А Діана не пручалась. Бо їй дуже подобалось це тепле прізвисько. В компанії дзвінкий сміх дівчини завжди відрізнявся від усіх. Вона була «запальничкою»: контактна, весела. І здавалося, що у цього «сонечка» в житті жодного разу не виникало ніяких проблем.
Артем навпаки був серйозний, задумливий, мовчазний. Але у колі друзів на його мовчання мало хто звертав уваги. З виду високий смуглявий хлопець, кремезної статури. За таким, немов за кам’яною стіною – нічого не страшно. Темне волосся, очі, немов дві вуглинки. Одним словом красунчик! І головне, що він був надійним. Надійним другом, надійним товаришем. Надійним!
Поглядами один з одним вони обмінювалися весь вечір. Діана щось щебетала, якісь розповідала історії. Та найбільше дівчина заворожувала саме Артема. Він просто насолоджувався її голосом. На мить йому навіть здавалося, що ця кучерява щебетух – його. Бо саме з Діаною в той момент було тепло, затишно і спокійно.
Та весела вечірка добігала кінця. Друзі парами розбрелися по своїм домівкам. Артему так хотілося хоча б провести Діану додому. Але дівчина як з’явилася несподівано, так і зникла теж несподівано. А у чоловіка у пам’яті тільки й но залишився її прекрасний образ: блакитні очі, кучеряве волосся та дзвінкий голос…
Він жив один. Знімав квартиру. Вів самостійне доросле життя, яке інколи нагадувало кадри із якогось чудернацького фільму. Але ж донедавна все було зовсім інакше…
Артем був хорошим хлопцем. Його мама виховувала одна. А тому доклала максимум зусиль, щоб із Артема виросла справжня людина. Спочатку школа. Потім мрії про майбутнє. Артем хотів досягти у своєму житті неабияких висот. Тим паче, що мама завжди пишалася своїм єдиним любимим сином…
У елітних військах Української армії Артем опинився не випадкового. Завжди мріяв про кар’єру військового. А тому, з впевненістю здав нормативи та екзамени в Президентські війська… А потім впевнено та із задоволенням ніс свою службу. Час в армії спливав так швидко, що півтора роки служби промайнули як мить. Та повернувшись додому у Артема вже був свій план на подальше життя…
Якось несподівано в житті Артема з’явилася вона. Дівчину звали Юлія. Це було кохання з першого погляду. Артем «втюрився» по вуха. І вже не уявляв свого життя без коханої. На щастя Юля теж відповіла взаємністю. І романтизм у відносинах не зникав аж до самісінького весілля. Інколи Артему навіть здавалося, що Юля – це часточка його тіла, часточка його душі, і що без неї він не зможе існувати, жити, навіть дихати взагалі.
На жаль життя, немов бурхлива річка. І якщо сьогодні все було добре, то можливо завтра – все може піти шкереберть. Та час стрімко летить. І в пам’яті залишаються тільки прекрасні моменти. Ось і в Артема назавжди залишилися в пам’яті ті моменти… з нею… колишньою дружиною. З тією єдиною, тією прекрасною жінкою. З якою б хотілося залишитися назавжди… Але…
Кожного літа Артем і Юля намагалися разом проводити свої відпустки. За п’ять років подружнього життя молодятам вдалося побувати в усіх романтичних куточках України і за кордоном. Подруги завжди заздрили Юлі. А ось друзі дивувалися на скільки ж прекрасною була дружина Артема. Все було добре, і все було ідеально, що інколи ставало сумно від думок про те, що ця казка може колись скінчитися.
П’ять років ідилії. П’ять років гармонії і ейфорії. Та щось пішло не так. Останнім часом Артем почав затримуватися на роботі. Постійні проблеми, стреси почали вибивати чоловіка із колії. На допомогу прийшли друзі, алкоголь. Ха, старі та добрі друзяки. Які завжди давали слушні, як здавалося Артему, поради. Юля ж в свою чергу хвилювалася за свого чоловіка. А сварки із-за пияцтва й зовсім псували відносини. А ще, Юля мріяла про дитину. Про маленьке щастя, яке б вона виховувала разом зі своїм коханим чоловіком. Але не виходило, не вдавалося завагітніти. А постійні походи до лікаря, аналізи, тести не давали жодного результату. Лікарі в один голос твердили, що подружжя цілковито здорове. І в чому проблема – невідомо. Але ж так не буває, думала Юля. Що не так? Чому нічого не виходить? І відносини з Артемом ще більше псувалися. Скандали з’являлися з нічого. І послідовно коханий переставав бути на першому плані у житті Юлі. А вона в свою чергу почала посідати останнє місце в житті Артема.
Одного ранку Артем круто посварився з Юлею. Це було не в перше. Останнім часом він зривався на своїй дружині без причини. Нагрубив, гримнув дверима і помчав на роботу. Ранок робочого дня теж не видався легким. І знову ще одна проблема. Тож вечірня зустріч з друзями розрадила та розслабила Артема. У місцевому барі було людяно. Чарка за чаркою проблеми летіли геть, життя набувало яскравих кольорів. Звідки з’явилася руда красуня Інна – Артем і не пам’ятав. А те що сталося вночі з прекрасною дівою, хлопець, мабуть, бажав би взагалі забути назавжди. Але ж…
Вранці прийшло каяття. Артем, прокинувшись після гарячої ночі, був розчарований сам у собі. У мобільному телефоні висвітилося мільйон пропущених дзвінків від дружини. А в голові вирувала пустеля та не зрозуміле почуття, що саме сталося. Швидко одягнувшись він знов полетів на роботу. Дорого. вигадував легенду для дружини. Вперше! Дожився! Куди поділася любов, довіра. Куди подівся здоровий глузд, в решті решт любов до своєї Юльки. Промайнула думка, а раптом хтось дізнається. Паніка і нерозуміння життя накривали. Друзяки вмовляли і казали, що все буде ок. Що, немов би нічого і не сталося, якщо ти нічого не пам’ятаєш. Коротше кажучи, на мить Артему закортіло просто зникнути, кудись провалитися скрізь землю, в решті решт повернути час назад і не робити необдуманих вчинків…але було запізно каятися!
Юля в сльозах просиділа цілу ніч. В жодній лікарні, моргу чи то поліцейському відділі їй не сказали нічого втішного. Куди міг зникнути Артем? Вона і гадки не мала, що в ту мить, коли вона активно вела пошуки свого чоловіка, він – спокійно відпочивав з друзями і розважався з дівчиною. Вчорашня сварка залишила свій відбиток у душі. А у голові було мільйон думок, питань і жодної відповіді…
Артем повернувся додому пізно ввечері. Букет квітів, цукерки, шампанське і підготовлені, майже завчені напам’ять, слова пробачення. Він жодного разу їй не брехав. Він жодного разу її не зраджував. А тут лажонувся практично на рівному місці. Кляте життя. Кляті друзі. Клята горілка і ця руда красуня, яка практично з ніг на голову перевернула все життя Артема. Але залишалась надія на те, що Юлька пробачить, зрозуміє і все буде, як раніше…
На жаль не вийшло підібрати правильні слова, пояснити чому так все сталося. Не вийшло навіть збрехати. А вона не змогла його пробачити. Артем «перерізав» Юлю навпіл, він знищив її, він просто одним вчинком зруйнував усе їх щасливе сімейне життя і надію на не менш щасливе майбутнє…
Минулий рік пролетів як мить у п’янкому стані. Юлі вже не було поряд, а квартира перетворилася в холостяцьку барлогу. На ліжку Артема побувало безліч дівчат. Майже кожну ніч він шукав ту єдину, яка змогла б хоча б на мить повернути його у те щасливе, сімейне життя, коли було по справжньому добре: тепло, затишно і комфортно. Та на жаль, це була не Юля. А інші жінки, інші, яким не потрібна душа Артема, його життя, його думки…
Зустріч з Діаною була несподіваною. Схожа на ковток свіжого повітря, якоїсь надії на майбутнє. Ця дівчина не була схожа на попередніх дів, з якими «тусувався» Артем. Але чоловік і гадки не мав як зробити так, щоб з Діаною підтримувати хоча б дружні стосунки. На більше він претендувати не міг. Було боязко. Можливо тому, що вперше за багато часу він відчув те саме тепло, як колись до Юлі. Звісно мрія про те, що вийде щось більше, залишалася у його думках. Артем був у відчаї. Він не знав, що робити.
Та кожна зустріч Артема з Діаною була незабутньою. Розмови, чаювання, прогулянки парком під зірковим небом. Він виклав їй душу. А вона не відштовхнула, не зникла, а вислухала і залишилася в його житті назавжди…
***
Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.