5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Як обіцяли, ми починаємо публікувати оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Богдану Глушко. Її оповідання “Пір’їнка” отримало диплом 3 ступеня.
Пір’їнка
Ой, Даринко, як ти мене смішиш… Що ти заглядаєш під подушку? Доросла самодостатня 35-річна жінка, як ти себе називаєш. До речі, я бачив твій паспорт… і знаю про твої 60!!! Та то нічого… Я радий, що ти себе відчуваєш набагато молодшою. Ти ж знаєш, що святий Миколай до дорослих приходить рідко, йому б з дітьми дати раду. І не має ким він тобі щось передати, діти і внуки – далеко. Та чув я, чув, як ти увечері просила його про чудо… Просила і мене, щоб я тобі залишив хоча б пір’їнку під подушкою… Розсмішила мене… Та я розумію, що вона б для тебе означала…
Ти і так знаєш, що я з тобою завжди: і зранку, і вдень, і ввечері, і вночі… Якого підтвердження ти ще хочеш? Вистачило б та історії про знайдені гроші, які твій чоловік збирав на навчання дітям, та де заховав не встиг сказати… А я тобі їх поклав посеред кімнати. Правда, я отримав згоду на це Згори. ВІН бачив, як ти разом з дітьми помолилась, попросила дати якийсь знак, де той тайник шукати. Я бачив ті ваші пошуки. І бачив, що нічого ви не знайшли, і чув твої слова, що нема, то і нема. І бачив я з якою легкістю ти це промовила. Ясна річ, що вдові з двома дітьми ті гроші дуже б знадобилися… Та я не бачив у тобі ні смутку, ні розпачу… “Що ж, буду давати собі раду без них”, – думала ти. Усе це я бачив. І не лише я… Отримав одразу наказ – гроші зі сховку віддати вдові. До речі, це вперше у моїй практиці (ледь не сказав – у житті). Це справжнє чудо!!! І лише одиниці можуть його отримати. Я радий, що ти своїм чистим серцем змогла собі заслужити таку ласку. Спостерігав, як ти здивувалась, коли побачила посеред кімнати пакет, бачив, як ти покликала сина. Я чув, як ти наказувала сину запам’ятати цю мить на все життя.
– Синочку, наша щира молитва була почута. Але пам’ятай, що треба заслужити, щоб Небо почуло її!
Я радий, що опікуюсь саме тобою. Хоча не завжди так було – у молодості і ти робила багато дурниць… Та знаю, знаю, що тобі за це дуже соромно… Чув я твої сповіді… Радий, що ти навчилась на своїх помилках.
Та найбільше я тішився тоді, коли ти більше почала прислухатись до мене, а то на початках бралася сперечатися зі мною. Багато років ти не могла збагнути, що твій “внутрішній” голос – це я!
Я тобі говорю одне, а ти робиш інше… Ох, і злився я на тебе. Бачиш, як ти вганяла мене у гріх. Та вже добре, добре, не злюся я на тебе…
Ти – хороша! Рідко хто чує так часто від свого підопічного, що той його любить. Я ледве стримуюсь, щоб не загордитись, бо кілька разів на день чую, що я найкращий серед мені подібних!!!
Та я і насправді заслужив собі твою любов. Пам’ятаєш, як за місяць важкої роботи ти отримала перший вихідний? Коли поверталась на роботу, то вийшла не за тим мостом… Мала йти три кілометри до ресторану, а вийшла за вісім кілометрів до нього. Я бачив, як ти у темряві йшла по швидкісній трасі без тротуару, я чув твої молитви, коли ти зрозуміла, що помилилась… Це я послав тобі машину, за кермом якої сиділа жінка (бо в іншу ти б не сіла), яка підвезла тебе до воріт того ресторану. Пам’ятаю я, пам’ятаю, як щиро ти дякувала усім: Небу і мені… Це я переконав одну жінку подарувати тобі курточку червоного кольору, бо знав, що о п’ятій годині зранку ти йтимеш тією ж трасою три кілометри до автобусної зупинки, щоб поїхати переслати дітям гроші. А червоне здалеку добре видно.
Це я закрив тобі очі, і ти сіла у метро не на той напрямок, бо дуже хотіла зустрітись з однією людиною… І саме у тому вагоні ти і зустрілась з нею…
Це я допоміг тобі, коли ти потерпіла за віру, бо не сіла за стіл на Святу вечерю, на якому стояли м’ясні наїдки. Роботи ти тоді ще не мала, гроші закінчувались, їсти нема що… Це я тоді послав тобі чоловіка, який тобі зробив дозвіл на роботу, допоміг грошима… Саме я подав тобі думку написати лист президентові про пришвидшення отримання дозволу на роботу, бо довгих два роки ти чекали ті документи.
Ой, що це зі мною? Усе я, та я… Аж соромно! Ти і без мене зробила стільки всього хорошого! Скільком бідним ти допомогла!!! Чого тільки вартий той епізод із п’яним брудним безхатченком, який на інвалідному візку чекав своєї черги у прийомному відділенні швидкої допомоги. Ти побачила, що він робив спробу попросити когось з медперсоналу відвезти його до туалету. Та ніхто на нього не звертав увагу. І тоді ти його туди повезла. Молодець!
Скільки добрих справ ти зробила, і я знаю, як ти переживаєш, щоб ВІН не подумав, що ти щось за це хочеш. Лише добро заради добра! Так правильно!
Та я знаю, що прохання ти таки маєш… Ти хочеш мати якийсь талант. Наївна!!! Ти і не здогадуєшся скільки тих талантів вже маєш: печеш смачні торти і гарно їх прикрашаєш, а всі твої вироби до Різдва, до Великодня чого тільки варті! Скільки ти зробила і роздарувала різдвяних віночків, шопок! Без таланту ти б не написала 43 казки! Деякі з них були вже навіть надруковані. Ти навіть маєш талант цікаво розповідати тости – притчі! Ти маєш талант гарно спілкуватися з людьми, я пам’ятаю, як ти переконала навіть злодія віддати тобі вкрадену у тебе річ!!!
Але ти маєш надзвичайну мрію – вміти малювати… Що ж, мрій! У твоєму житті вже було стільки чудес, що може статись і ще одне… Усе може бути.
До речі, про чудо… Ти хотіла подарунок від святого Миколая, то ти його таки отримала, правда, через кілька днів. Пам’ятаєш, як ти пішла купити моментальну лотерею, а я тебе затуманив, і ти промовила зовсім інші слова. Замовила іншу лотерею і виграла гроші! От і купи собі щось на згадку про святого Миколая…
А від мене ти таки отримала пір’їнку, поклав я її у ванній. Смішно мені було чути, як ти по телефону розповідала доньці, що зранку тричі заходила у ванну і ніякої пір’їнки не було, а на четвертий раз — побачила. І внутрішній голос тобі сказав: “А тепер думай сама, чи ця пір’їнка з твого пуховика, який ти вчора прала, чи таки від мене…”
***
Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.
