5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Як обіцяли, ми публікуємо оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Аліси Ольгіч. Її оповідання “Сновида” отримало диплом 1 ступеня.
Сновида
Швидко. Енергійно. Рішуче. Він втікав від примар, що переслідують його вже протягом кількох тижнів. Часом відбивався. Знов втікав. Знов воював. Щоночі біжить, не знати куди. Щоночі прокидається від холодного поту. Часто одягнений, взутий, з брудом на черевиках. А часом навіть в крові. І пригадати, що відбувалося у сні – ніяк не вдавалося, лише короткі уривки, які він не міг зліпити до купи. Хоча назвати це снами, най навіть реалістичними – язик не повернеться. Після надто живого сну може здаватися, що все відбувається насправді рівно до тієї миті, поки не прокинешся. Розплющ очі – і марево розвіється. А тут… Розплющив очі – і попри те, що знаходиться в ліжку, все говорить про те, що він справжній сновида, що блукає ночами й творить казна що. І все б нічого, якби не кров. Справжня кров на його тремтячих долонях.
З тієї миті, коли він вперше побачив той дивний сон – життя розкололося на дві окремі частини. В одній – він звичайний парубок, що вчиться в університеті, задивляється на дівчат, гуляє з друзями, ходить до спортзалу. В іншій же паралелі він опиняється в незнайомому світі, на полі бою, і кудись поспішає, продираючись крізь закривавлені, ним же пошматовані тіла ворогів. Він яскраво пам’ятає своє денне життя. Але якщо те, що відбувається вдень – це норма, то нічні поневіряння викликають жах. Те, що він робить у снах, чи мареннях – правдою бути не може. Але де він тоді ходить насправді та, господи помилуй, що робить і чия кров на його руках?..
Сьогодні він прокинувся вперше за довгий час самим собою – без тремтіння в руках, без відчуття наче серце вилітає з грудей від страху, але… Сергій роззирнувся і зрозумів, що він не сам. Поруч в його обіймах лежало тендітне створіння з русявим волоссям, за яким він вже кілька тижнів упадав. Ксюша, красунечка з факультету міжнародних відносин, на рік молодша, якимось чином опинилася в його ліжку. Він з подивомзазирнув під ковдру. На ньому джинси. Вона теж одягнена. Що ж тоді сталося?
Дівчина ворухнулася. Нерозбірливі слова виринали з її солодких рожевих вуст. Ксюша різко розплющила очі та вкняпилась в хлопця своїми зеленими очима. Здавалось, вона була здивована не менше за парубка.
–Що ти тут робиш? – вигукнула вона і відштовхнула юнака від себе.
– Я, взагалі-то, тут живу. А от що тут робиш ти – це вже питання, –перейшов Сергій у наступ. Він встиг розгледіти, що знаходиться вдома.
– Я… я… – знітилася дівчина. Лише зараз вона збагнула, що знаходиться в чужій оселі.Я не знаю, – і раптом обурено додала, підскакуючи з ліжка: – це ти мені поясни! Яким чином я опинилася тут?! Я вчора не пила. Та й взагалі я не пияка і завжди пам’ятаю, що і з ким роблю і де ночую, – поспішила пояснити Ксенія.
–Ксю, можеш мені не вірити, –юнак сперся на лікті, розгублено копирсаючись в пам’яті, – але я теж не знаю, як ти тут опинилася. Чесно. Я нічого не пам’ятаю. Прийшов додому після тренувань. Прийняв душ. Ліг спати. Прокинувся – а тут ти.
Далі розмова не клеїлася. Ксюша не вірила, що він каже правду, а сама не могла нічого пригадати. Обурена дівчина поспіхом залишила квартиру хлопця. Сергій мовчки зачинив двері та у відчаї схопився за голову. Схоже, стосунки, що так і не встигли зав’язатися, тепер ніколи не матимуть місця в його житті. А надія була такою солодкою. І все через кляті дурні сни – в цьому він чомусь був переконаний.
Наступна ніч, здавалося, вирішила наздогнати згаяне, і повною мірою захопила Сергія у полон фантомних ілюзій. Тепер він чітко бачив себе посеред поля бою. В його руках –шабля. Тіло рухається, мов заведене, рубаючи ворогів навколо.
Раптом хтось поруч відчайдушно вигукнув:
– Песиголовці! Тримаймося до останнього подиху, браття!
Сергій поглянув, куди той вказав шаблею, і вкляк…
На обрії здійнялася курява.На допомогу ворогам, з якими він разом з іншими бійцями дуже вправно воював, прийшли величезні істоти, ростом зо два метри, а може й вище,і зшаленою швидкістю рухалися в йогобік. Сергій розгублено роззирнувся. Навколо стояли мужі. Козаки. Жоден м’яз не здригнеться на обличчі. Руки не тремтять. Зброя напоготові. Зуби зціплені. Ніхто не злякався від видовища, що, мов смертельна лавина, рухалося в їхній бік. Він знову поглянув на ворогів, щоб переконатися, що йому не примарилося. Невідомі істоти, вкриті густою бурою шерстю, мали по дві вовчі голови. Рухалися якось дивно, ніби перекочуючись з боку на бік. Напружив зір – і зрозумів, що з ними не так. Те, що він спершу порахував як одну ворожу одиницю, складалося з двох окремих істот, що міцно притулилися одне до одної, щоб тримати рівновагу. Вони перекочувалися з боку на бік, мов величезні потворні качки. Все тому, що кожен песиголовець мав одну міцну ногу, одну руку, одне око та ще й ріг посеред голови і самотужки, вочевидь, пересувався б дуже повільно. «І навіщо їм здався той ріг?» – мимоволі подумав Сергій, ніби це було єдине, що могло здивувати в тих моторошних істотах.
Зрадівши підмозі, вороги енергійно почали вигукувати бойовий клич. Серед побратимів Сергія пожвавився рух. Перегрупування тривало менш якхвилину. За цим очі Сергія розкрилися ще ширше. Він опинився попереду війська, а решта козаків (принаймні, виглядали вони точнісінько як козаки) сформували чіткий стрій за його спиною. За його спиною?!
– А це ще що за чортівня? – прошепотів він досить голосно. Справа від нього пролунав мелодійний жіночий голос:
–Песиголовці прийшли на допомогу орді. Що ті з пекла вилізли, що інші. От і порозумілися. Та нічого, Сірко. Кращого за тебе характерника годі й шукати.
–Косачка права, –промовив хтось за спиною Сергія. Він і досі не наважився повернути голову в бік дівчини, адже надто знайомим видався її голос. Ще й досі заворожений жахливим видовищем песиголовців, він намагався усвідомити нову інформацію.
–Косачка?.. –Сергій поволі повернув голову в бік сопіння коня, на якому сиділа дівчина зі знайомим голосом. – Ксю?..
– Сірко, – розсміялася йому в обличчя «амазонка», – ти що, від радощів, що стільки ворожої крові проллється, навіть ім’я моє запам’ятував?
Дівчина виглядала справді наче амазонка.Довга русява коса, перев’язана чорною атласною стрічкою, мов золото блищала на сонці. Шкіряні коричневі штанці закінчувалися високими коричневими черевиками до колін. Корсет такого ж кольору, як і решта вбрання, підкреслював точену талію. Одяг прикривали вишукані металеві щитки, щовиконувализахисну функцію. На поясі кріпився справжнісінький меч, а в руках вона тримала списа. Як валькірія, що вийшла прямісінько з казки. Та ще й верхи на міцному сірому коні, що сяяв мов срібло в променях вранішнього сонця.Тільки обличчя, голос, усмішка – точнісінько його Ксю…
У юнака відвисла щелепа. Яка ж вона гарна. Недарма Сергій в неї закохався, хоч і не мав сміливості в цьому прямо зізнатися. Дівчина повернулася в бік ворожої юрби. Кінь збуджено фиркав та танцював на місці, наче сам хотів якомога швидше вступити в бій.
–Не хвилюйся, ворожбите, тобі теж трохи залишу, –і з широкою усмішкою та диким блиском в очах вона галопом кинулася на зустріч ворогам.
Сергій стояв як і раніше, не розуміючи, що йому робити далі.
– Ну ж бо, – прошепотів хтось із натовпу. – Твій хід, друже.
Не тямлячи себе, він побіг слідом за дівчиною…
Сергій розплющив очі. Цього разу він пам’ятав свій сон так, наче все було наяву. І не уривками, а суцільну картину. В його обіймах поворухнулася Ксю. Ксю?… Знову?! Вона ще спала. Хлопець мимоволі замилувався нею, торкнувся її золотаво-русявого волосся.Дівчина різко розплющила очі й відсахнулася.
–Знову ти! – вона почала пручатися та відбиватися, хочаСергій її зовсім не тримав.
– Ти що, знавісніла?!– він різко відскочив убік, ухиляючись від досить сильних ударів розгніваного дівчиська. – Чому ти мене лупцюєш?! Що я такого зробив?
Події зі сну різко відступили на другий план.
–Бо ти… ти… викрав мене! Другу ніч поспіль!
– Та не крав я тебе, дуринда!
– Ще й обзиваєшся! – Ксюшасхопила подушку і намагалася поцілити нею в парубка. Сергій спершу намагався відскочити, але ж подушка – то не камінець, можна просто впійматий відібрати у розгніваної дівчини, що він і зробив. Подушка полетіла в куток. Ксенія залишилася без «зброї».
– Заспокойся! – просичав Сергій. – Я сам не розумію, що відбувається, тож годі з мене робити винного!
– То ти справді не знаєш, як я тут опинилася? – схоже, він таки зміг достукатися до здорового глузду дівчини.
– Нарешті дійшло.
– Годі мене ображати! – знову спалахнула Ксенія.
–Просто ти поводишся як… істеричка, без злості додав хлопець.
– А чого ти очікував? – вона насупилася. Розмова знову знайшла в глухий кут. Вони одночасно присіли на протилежних боках ліжка, спинами один до одного. Запала дратівливатиша.
– Мені снився сон, – нарешті зібрався з думками Сергій. – Вперше за кілька тижнів, а може й місяців, я вже й сам не знаю… вперше я пам’ятаю, що мені наснилося. Ти не подумай, що це якась дрібниця. Мої сни, вони якісь… неправильні. Надто правдиві. Живі. Вони ніби переносять мене в іншу реальність. Це звучить божевільно, але я переконаний, що між моїми снами та твоєю неочікуваною присутністю тут є зв’язок.
Сергій розвернувся до дівчини в півоберта. Злість минала, і вона теж несміливо поглянула на хлопця. Вуста розтулилися, та слова не наважувалися виринути назовні.
– Мені сниться битва. І тебе я теж бачив у тому сні, – наважився хоча б одній живій душі зізнатися юнак. Хай вона подумає, що він збожеволів, або зуміє дати краще пояснення тому, що відбувається.
– Ти… зараз… ти правду кажеш? – вона зазирнула в його карі очі. Сергій нічого не відповів. Не було сил знову повторювати те, в чому і так важко зізнатися. – Ні! Це все схоже на якусь маячню!
Ксенія різко підвелася і пішла геть, знову залишивши розгубленого Сергія на самоті.
…Козаки рухалися щільним строєм. Сірко попереду. Косачка на ім’я Дана поруч на своєму бойовому коні.Ворожа орда відійшла на задній фланг, випустивши наперед песиголовців. Скажені тварюки летіли стрімголов на козаків, з кожним кроком збільшуючи й так надмірну швидкість. Дві живі хвилі, два потоки зіткнулися, наче дві скелі, з галасом і тріском намагаючись знищити лад у лавах ворога. Тепер зрозуміло, чому песиголовці викликали німий жах. Ці потвори, наче гігантська м’ясорубка, перемелювали все на своєму шляху.«Ось для чого потрібен ріг» – подумав Сергій, побачивши, як песиголовці нанизували жертву на ріг, підкидали догори, і закидали у зубасту пащу. Відкушували шмат і кидали далі. Наступний підхоплював, робив те ж саме і жбурляв залишки в натовп. Вони не припиняли рух,жеручивсе, що траплялося на їхньому шляху.
Сергій зупинився. Одна з цих подвоєних тварюк летіла прямо на нього.
– Сірко! – наче крізь туман почув він чоловічий голос. – Сірко! Не стій як бовван!Хоч ману на них нашли!
– Сірко! – це вже булаДана. Чи може Ксю?Вона підлетіла до хлопця іпроштрикнула здвоєногопесиголовця за його спиною списом. Ще б секунда – і Сергій би теж пішов на харч тварюкам. Та наступної миті інша потвора збила дівчину з коня. Спантеличена тварина стала на диби та почала без розбору лупцювати почвар міцними копитами. Сергій відчув удар в спину. Він впав поруч з Даною. Не було сил підвестися. Хотів підповзти, перевірити, чи з нею все гаразд, та повіки наливалися свинцем. Тяжчали. Закривалися. В останню мить він побачив, як міцні щелепи песиголовця зімкнулися на голові косачки…
Сергій відкрив очі. Холодний піт огорнув його чіпкими обіймами. Ковдра та простирадло прилипли. За вікном ще суцільна темрява. Глупа ніч, та очей йому більше не зімкнути.Душ заспокоїв, допоміг змити рештки бруду, крові. Одяг в пральну машинку. Може цього разу не доведеться викидати через плями крові, які не вдається відіпрати. Добре, хоч без гості минулося.
Сергій прогуляв пари. Не сила була кудись іти, дивитися в очі людям, які тебе не зрозуміють. Всміхатися, вдавати, що все гаразд.Він засів за комп’ютер та намагався знайти бодай якусь інформацію про те, що з ним коїться. Кажуть, гугл знає все, та не в даному випадку. За цілий день він так нічого корисного і не знайшов. Так, хто такі характерники, косачки, песиголовці – він з’ясував. Характерники – це козаки, що володіли надзвичайними магічними здібностями. Косачки – українські амазонки, але вони жили як мінімум три, а то й всі чотири тисячоліття тому. Песиголовці – тут і так все зрозуміло, такі собі міфічні істоти, уособлення непереможного ворога. Та яким чином це все змішалося в його голові?
Ввечері пролунав дзвінок. Неочікувана гостя сьогодні прийшла не так, як останні два дні, а при свідомості. Чи може так і відбувалося щоразу, а потім вони все забували?
Сергій відчинив двері. Склав руки на грудях. Сама прийшла, тож сама тепер нехай і пояснює. А може, навіть вибачиться. Дівчина зніяковіло опустила погляд.
– Я теж бачу дивні сни. Страшні сни. І ти в них також є, – на одному подиху випалила Ксенія, очевидно, поки не передумала.
– То що ти пропонуєш?
– Я залишусь у тебе.
Ось так просто? Навіть не питаючи його згоди?
– А потім знову будеш мене лупцювати і кричати, що я тебе викрав? – криво усміхнувся Сергій.
– Ні,–вона полізла до сумки. –Я прихопила з собою камеру.
Оце так новина. А дійсно, гарна ідея! Можливо, так з’являться відповіді на запитання, які здоровий глузд відмовляється знаходити.
– Ну гаразд, – погодився Сергій.
Так і зробили. Встановили камеру, ввімкнули запис і вляглися спати прямо в одязі на вузькому ліжку холостяцької квартири. Та сон чомусь не йшов. Сергій почувався незручно, бо поруч дівчина, яка йому подобається, а стосунки в них розпочалися не найкращим чином. А Ксенія не могла розслабитися, бо так вона ще до хлопців сама не приходила. І хоч юнак поводився чемно, та вона все одно була наче не у своїй тарілці.
Минали хвилини, що видавалися вічністю. Нічого не відбувалося.Майже всю ніч вони не стулили очей, так і лежалипо два боки від уявної межі на ліжку, втупившись у стелю. Починало світати.
– Схоже, ідея не дуже, –прошепотіла Ксенія, порушивши гостру тишу.
– Принаймні, ми спробували.
– Я ліпше піду додому, – в Ксенії пересохло в горлі, тому голос звучав якось неприродно, хрипло. Вона забрала камеру, взулася та знову залишила Сергія на самоті.
***
– Сірко! Не стовбич! Чого ти чекаєш? Ми всі загинемо без твоєї допомоги!
«Так, згадуємо. Характерники володіють магією. Отже, я теж. Можливо, я маю допомогти отримати перемогу в цій битві, і тоді мої жахіттяскінчаться?» Шабля в руках… Відчайдушно рубає ворогів. З’являються песиголовці. Поруч Дана. Все, як минулого разу. Минулого разу вони обоє загинули, бо він просто стояв,несила щось зробити. Розгубився. Злякався. Це ж лише сон? Чекав, коли прокинеться. Більше такого не повториться. Хай навіть це ілюзія, варто спробувати зіграти за правилами, діяти рішуче. Він характерник. Сильний, як йому сказали. Отже, слід лише розкрити свої можливості. Уві сні все можливо. Але щось заважало. Щось не давало йому зосередитися.
Песиголовець летів на нього зі спини. Сергій встиг рубонути по одному з тіл, але інше, на його подив, не впало на землю. Той, що залишився живим, став на одну ногу та руку, і не менш прудко, ніж у парізі склеєною потворою, вже на двох кінцівках кинувся у бій. Сергій здивовано дивився почварі у слід. Вся його теорія розлетілася на друзки. Він думав, що коли розділити песиголовця, він стане не боєздатним. Та все марно.
Кілька тварюк налетіли на нього одночасно з різних боків.Поруч Дана щось кричала про ману, що треба засліпити ворога. Таяк він може щось зробити, якщо щосекунди мусить відбиватися від натовпу ворогів? Перший пес упав, розрізаний навпіл. Другого він проштрикнув.А третій збив його з ніг. Халепа. Коли він менше думав і усвідомлював, бій з ворогами уві сні проходив значно успішніше.
–Тримайся!
Дана поспішала на допомогу.
Сергій уперся ногами в потвору, щоб не дати себе зжерти. Інша летіла збоку. Він просто підняв руку з шаблею, і той, що збоку, сам наштрикнувся на зброю. Їх навіть вбивати незручно. Жива половина впала і притиснула його руку своїм лапищем. Тварюка зовсім поруч радісно виблискує величезними іклами. Чорт. Недовго йому лишилося…
Дана підбігла, але вже без коня. Його панічного іржання Сергій не почув, бо був зайнятий власними проблемами. Вірний чотириногий товариш не вижив, але пробив дівчині шлях до Сергія. Вона добила половину огидної істоти, і та остаточно привалила руку юнака зі зброєю вагою свого тіла. Блискавичним рухом зверху вниз Дана розділила навпіл дві частини песиголовця, якого Сергій тримав ногами, а потім,поки тіло невпало, рубонула ліву голову, а за нею й праву. Наче не почвар мечем вбивала, а емоційну картину пензлем малювала. Такі граційні точні рухи, стільки експресії, стільки червоної фарби.
Лише мить зволікань. Вона поглянула в очі хлопця. Злегка усміхнулася куточками губ. Розширені від жаху очі Сергія. Дана все одно б не встигла відбитися. Але ж навіть не спробувала! Може зрозуміла, що все марно? І тут вже на місці ніжної усмішки величезна щелепа песиголовця… Інша біля його обличчя…
Фух!.. Як же воно моторошно і реалістично! Сергій ввімкнув світильник біля ліжка і підскочив з переляку. Чорти б вас побрали! В кутку стояла тінь, яку складно було розгледіти при слабкому світлі нічної лампи. Але юнак швидко себе опанував і повернувся до реальності. Дівчина один в один обрисами нагадує Ксенію. Питання, як вона тут опинилася, відійшло на другий план. Головне, що вона тут, жива і неушкоджена, адже видіння видавалося таким справжнім. Сергій схопився та наблизився до дівчини. Щойно він торкнувся подруги, як вона, ніби втратила невидиму точку опори,ізслизнула в його руки.
Юнак опустився на коліна та обережно вмостивнепритомну Ксенію на підлогу. Ввімкнув світло. Помітив краєм ока, що знову руки в крові, а права ще й болить на додачу.Одразу повернувся до Ксю, щоб оглянути. Жодних видимих ознак того, чому дівчині стало погано – не знайшов. Сергій перевірив пульс подруги – слабкий, але є. Зараз, посеред ночі, відчуття були на межі реальності та сну. Можливо, Ксенії тут взагалі немає?І не болить в нього нічого, а то лишень ілюзія? Ще під враженням? Або й досі спить?
Якщо це сон, жодних обмежень не повинно бути. Це його фантазії, де він сам диктує правила. Сергій обережно торкнувся долонями скронь дівчини. Заплющив очі. Немає меж… Жодних меж… Все під силу… Потік цілющої енергії поколюванням відлунював у кінчиках пальців. Сергій відчув, як життєдайна сила, що буквально вирує навколо, поглинається його тілом, та насичує ослабленуКсенію.
– Сергій? – голос дівчини вирвав його з незвичайної медитації. Юнак не втримався, і на радощах підхопив Ксю та міцно обійняв.
– Не знаю, сон це чи реальність, але я безмежно радий, що з тобою все гаразд.
Дівчина не опиралася. Цього разу вона теж не пам’ятала, як тут опинилася. Але як їй стало дуже погано і вона втратила свідомість –пам’ятала добре. І ще, якимось чином вона відчула, що саме завдяки Сергію зараз жива і неушкоджена.
– Це не сон, – рішуче заявила Ксенія і відхилилася, щоб зазирнути в сірі очі юнака. – І ті видіння – теж не сон. Я не знаю, що воно відбувається, але схоже, що шкода, яку нам там завдають – тепер має відлуння і в реальному житті.
–Ксю, давай поки поживемо разом, – випалив парубок, не подумавши. Що це він собі вигадав? Зрозумівши, що бовкнув щось не те, він поспішив виправитися. – Тобто поки ця ситуація владнається. Поки стане зрозумілим, що з нами коїться. Ну, ти ж розумієш, про що я?..
Ксенія усміхнулася. Звичайно ж, вона зрозуміла.
– Обіцяєш поводитися пристойно? –грайливі вогники промайнули в стомлених очах, наче вона просила геть про протилежне.
– Обіцяю. Якщо ти сама не будеш мене спокушати.
Вони обоє посміхнулася, а дівчина жартома відштовхнула Сергія.
Жарти жартами, але за сміхом вони намагалися приховати власний страх. Хоч Сергій і зумів чарівним чином привести подругу до тями, але небезпека ставала надто реальною, а вдіяти з цим вони нічого не могли. Вирішили поки ночувати разом. Привели себе до ладу. Ксю позичила футболку та спортивні штани Сергія, бо її одяг був брудним та пошматованим. «Якось дивно, –подумала дівчина, – уві сні на мені було зовсім інше вбрання». Яким же чином тоді щоразу на ній опиняється звичний її одяг, причому щоразу його доводиться відправляти у смітник.
Влаштувалися на ліжку Сергія. Від ковдри дівчина відмовилася, бо не збиралася скидати зайвий одяг.
Дурні думки лізли в голову. Темрява ґвалтувала уяву, примушуючи бачити те, чого нема. Дівчина несміливоповернулася до Сергія обличчям.
– Обійми мене, будь ласка.
Юнак мовчки виконав прохання, чудово розуміючи, що подрузі просто страшно, так само, як і йому. Решту ночі вони провели міцно обійнявши один одного і ні на мить не поснули. А от під ранок, виснажені тяжкими переживаннями, поринули в царство Морфея.
Сон видався спокійним. Ніяких пригод, жахіть. Тож, може, варто просто спати вдень? А вночі залишатися бадьорими? І не зоставатися наодинці?
Пообідні підвелися. Ксенія вирушила додому взяти деякі речі, а Сергій взявся за приготування їжі. Час минув швидко. Дівчина не забарилася і повернулася саме вчасно на обід.
– Цієї ночі вдома я все ж таки залишила ввімкненою камеру, – схопилася Ксенія, щойно вони нещадно розібралися з їжею, – хочу побачити, що з цього вийшло.
Дівчина вмостилася на стілець, поставила ноут на стіл. Ввімкнула відео, пришвидшивши показ. Суцільне одноманіття. Ксенія крутилася, погано спала. Кілька годин запису не показали нічого цікавого. Вони вже знудилися над ноутбуком Ксю, коли Сергій, який стояв позаду, раптом попросив повернути на кілька хвилин назад. Дівчина схопилася з інтересом, що ж він там побачив.
Ксюшатривожно спала, тіло смикалося, наче від сильних судом. Нізвідки з’явилася велика тінь, яку легко було не помітити при швидкій перемотці, схилилася над сплячою дівчиною, збільшилася,огорнула її темним туманом, наче ковдрою. Ксенію поволі підняло в повітря. На висоті близько метра туман разом з дівчиною різкостиснувся, перетворився на сіру кулю, і взагалі зник.
Вони кілька разів уважно передивлялися відео, але так і не змогли знайти бодай якогось логічного пояснення тому, що побачили.
– Тепер, сподіваюся, ти переконалася, що до твого зникнення з власної домівки я не маю жодного відношення, –з гіркою усмішкою зауважив Сергій.
–Переконалася. Тільки краще б то був ти… Гей, припини мене обіймати, –збентежилася Ксенія, відчувши, як юнак огорнув їїпозаду руками. Але він не відповів. – Припини… –дівчина, не відриваючи погляду від монітора, підняла руку, щоб зупинити парубка. «що це він собі навигадував?»
Долоня наткнулася на щось тепле й волохате. Скрик. Різкий розворот. Над нею схилився песиголовець, а вона лежить посеред поля бою. Витріщився на дівчину не менш здивовано, ніж вона на нього. Ксю рефлекторно потяглася в пошуках меча – дзуськи. Його нема.Списа, звичайно, теж. Що ж, «релоад» відібрав її зброю. Ще в черевику був ніж з довгим лезом. Тааак. Ось! Є! Поки псина не прийшла до тями, Ксю встромила йому тесака прямісінько в око і викрутилася вбік.
–Ссірко! – вийшло мимоволі. Хотіла гукнути«Сергій».
– Сірко!!! – заволала щосили та підскочила, роззираючись навкруги. – Сірко! Чорти б тебе побрали! Я знаю, що робити, – вже тихо промовила Ксю, побачивши, що її друг потрапив в серйозну халепу. Дівчина підхопила шаблю, яку втратив загиблий козак, і стрімголовкинулася на допомогу.
***
Сергій зненацька опинився в оточенні песиголовців. Щойно стояв у себе вдома. Поруч була Ксюша. Він же не спав! Відео дивилися. Чорт! Потвори збили його з ніг, і гралися, наче відтягували задоволення. Він готовий був заприсягнутися, що ці тварюки зловтішно насміхалися з його безпорадності. Знайомий голос не відразу достукався до його свідомості, надто голосно навколо, надто криваво…
– Сірко! Ти ж характерник! Магія! Застосуй магію! – кричала Дана на ходу. – Ти сам джерело магії! Не шукай і не думай як! Просто жадай і роби! – останню фразу дівчина практично прогарчала, в стрибку пронизуючи спину найближчого ворога. Використавши вагу свого тіла, гострою шаблею вона розпорола лівогопесиголовця практично навпіл. Іншому, не припиняючи руху, перерізала горлянку. Діяла швидко, рішуче. Треба розірвати це замкнене коло, інакше наступного разу вони можуть обоє не прокинутися.
«Жадай і роби?!» «Жадай і роби!» –червоним спалахом промайнули слова дівчини в його голові. Легко сказати. Він саме тримав на витягнутих ногах песиголовця, чиї щелепи смачно клацали перед його обличчям. Знову. Решта двоє відволіклися на Дану. Добре. Це саме нагода все зробити, як слід. Він зміг зцілити Ксю, і це, начебто, було в реальному житті. Зараз же, йому нічого не заважає спробувати застосувати магічні сили, щоб знищити ворога, поки він один (чи то пак двоє) і не набігло ще.
Сергій відпустив сумніви. Жодних вагань – вони заважають. Єдине, що зараз важливо: якщо він вчасно не допоможе Ксюші, хтознає, чим це може закінчитися для неї в реальності. Потрібно діяти. Спокій. Зосередженість. Хоча ні! Просто відпусти на волю свої бажання. Зруйнуй барикаду обмежень, вибудувану суспільством. Ти можеш все!
Думки промайнули швидко, навіть кліпнути не встиг. Песиголовець похитнувся, обм’як на його ногах. А потім потік брудною жижею, наче перетворився в підтале желе.
«Бридота!» – примружився юнак та відкотився убік. Результат – то добре. Але чому ж так огидно! Не міг він потвору на попіл перетворити, чи просто умертвити? Та не було часу на гидування. Сергій поглянув на Ксю, яка відчайдушно боролася з двома почварами, а третя саме бігла в її бік. Юнак вже значно легше провернув свій фокус і перетворив на купу лайна третього песиголовця, що міг неочікувано атакувати дівчину. Тепер черга двох, які напосіли на Ксенію.
Очі Ксенії-Дани розширилися від подиву, коли продірявила замість пса жижу, що розтікалася до її ніг. Вона рефлекторно відскочила і поглянула ошелешено на Сергія. Її очі просяяли. Нарешті, Сірко вирвався на волю і, хоча в досить дивний спосіб, та знешкодив кількох потвор.
– Не зупиняйся! – підбадьорила подруга. – Ти здатен на більше.
Сірко поглянув навколо. Псів було дуже багато. Сильні, небезпечні, швидкі – вони наступали на козаків, як би хоробро ті не воювали, людям не впоратися з такою численною пекельною армією. Дана ще раз поглянула в його сірі очі, кивнула. Вона стала на захист, щоб характерник зміг зайнятися своєю роботою.
– Гей, хлопці! –хазяйновито гукнула Дана найближчим козакам,– треба забезпечити прикриття Сірку. Характерник прокинувся, він не має відволікатися.
Одразу кілька козаків стали у коло навколо Сергія, щоб жоден пес не просочився до нього. Стояти на смерть – не на життя. Дана поглянула на хлопця та підморгнула йому. Чомусь він був переконаний, щой у цій реальності, чи фантазії, чи може дивному сні –дівчина для нього важить значно більше, ніж просто подруга чи бойовий товариш.
Ксенія лише відсторонено спостерігала, як її друге «я» керує тілом, робить його рухи вправними, атаки чіткими, дії виваженими. Краєм ока поглянувши на Сергія, вона помітила, як погляд хлопця змінився. Жодних емоцій на обличчі. Він застиг, ніби хтось зупинив для нього час. Лише очі змінювалися. Погляд склянів. Сірий колір перетворювався на срібний – моторошне видовище, що холодило серце.
Від Сергія поволі розходився туман. Огортав їхні ноги. Підіймався вище. Туман не заважав бачити все навкруги. Та щойно хмара підійнялася на рівень голів почвар – вони почали задихатися. Істоти захлиналися власним кашлем. Вони плювалися кров’ю і перетворилися на легкі мішені. На людей же дивна хмара ніяк не діяла. Козаки з запалом шаткували песиголовців, різали та рубали, не втрачаючи ані миті, не пропускаючи жодної нагоди скоротити вороже військо.
Сергій прийшов до тями. Здавалося, що все навколо – не має до нього жодного стосунку. Невже він зміг пробудити в собі характерника і допомогти козакам?Вони перемогли! Більше немає потвор, а орда дала драпака, піджавши хвости. Він знайшов поглядом Ксенію. Вона жива й неушкоджена. Цього разу, разом, вони змогли. Він зміг…
Ксенія, чи то пак Дана, підійшла до знесиленого хлопця. Він присів прямо на траву, бо ноги вже не тримали.
– Коханий, – дівчина опустилася перед Сергієм на коліна. Зазирнула в очі, – ти зміг. Ти врятував нас усіх, – і ніжно, по-справжньому, поцілувала збентеженого хлопця.
Що все це означає? Чому вона раптом назвала його коханим? І поцілунок? Ні, звичайно ж йому сподобалося! Він так давно про це мріяв, але щоб так?! Щоб сама раптом взяла і поцілувала?
– Не дивуйся, любий. Так мало бути. Ти з майбутнього – я з минулого. Два леза гострого двостороннього клинка, який мав вразити ворогів у цьому часі. Тільки так характерник «прокидається». Його талан притягує дві душі з протилежних закутків часу, і коли межа між минулим і майбутнім зникає, сили характерника вибухають, так що він може зупинити навіть ціле військо. Не часто, та таке трапляється.
–Тшшш, – Сергій хотів щось запитати, та Дана не дала йому. – А твоя подруга? Ваші долі пов’язані, як моя пов’язана з життям Сірка. Можливо, тому її випадково зачепило хвилею. Лише вона могла до тебе достукатися, тому й опинилася тут. Але це лише моє припущення. Прощавай, любий…
Марево розсіялось. Поволі поле бою, Дана, козаки, навіть синє небо і зелена трава зникли. Він знову у своїй квартирі. Лежить на підлозі, брудний, як чорт. Поруч Ксенія. Сидить і дивиться на нього розгублено. Вигляд – не кращий ніж у Сергія. Ще й погляд такий, наче зараз або розплачеться , абозабіжить світ за очі, аби втекти від цього божевілля. Але ж ні. Ксенія схилилася до юнака і міцно його обійняла.
–Щось мені підказує, – прошепотіла вона, – що більше ми туди не повернемося.
А за секунду додала:
– Та я все одно ліпше поки поживу у тебе.
У серці хлопця неочікувано забуяла весна всіма своїми яскравими барвами.
***
Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.
