В багатьох старовинних містах не лише України, але й світу, ратуша є прикрасою вулиці. Ба більше, будинок магістрату відіграє не лише декоративну роль, а й цілком практичну. Там продовжують функціонувати органи міської влади.
Чим же гірший Київ? Місту було надане магдебурзьке право, тож десь мав би збиратись магістрат. Насправді в Києві теж була ратуша, просто вона не дожила навіть до середини XIX століття.
Вона з’явилась майже одразу після надання Києву магдебурзького права. На початку XVI століття діловим центром міста був Поділ. Там і з’явився будинок міської влади. В ті часи головним будівельним матеріалом було дерево, тож перша київська ратуша була саме дерев’яною. Для того, щоб утримувати цю будівлю король Сигізмунд ІІІ віддав місту гору Щекавицю. До того нею володів саме монарх.
Звичайно в XVI столітті неможна було просто побудувати дерев’яну будівлю і сподіватись, що вона буде стояти довгі роки. Ратуша неодноразово горіла, її відбудовували, вона знову горіла. Процес відновлення будинку магістрату тривав постійно.
Ця споруда згадувалась у записах французького інженера Гійома Левассера де Боплана, її малював художник Абрагам ван Вестерфельд з Нідерландів. Вона позначена на плані Києва Ушакова.
У 1697 році було вирішено закінчити експерименти з деревом. І була зведена мурована мерія з великим баштовим годинником.
Проте і вона стала жертвою вогняної стихії під час великої пожежі 1718 року.
20 років тривали будівельні роботи. Зокрема, ще на початку 1737 року зафіксований запис магістрату, де вказано, що кияни мають так мало вільних грошей, «яко и ратуши погорелой репарировать чим не имется».
Але у тому ж таки 1737 році кошти з’явились і нова кам’яна ратуша прикрасила Контрактову площу. І її, більш-менш, детальний опис зберігся. До речі, всі будівлі Подолу повинні були бути нижчі за церкву «Богородиці Пирогощі».
Академік Гільденштедт під час своєї мандрівки у 1774 році мав нагоду роздивитись київський магістрат. Він побачив двоповерхову будівлю прямокутної форми, що стояла на плацу. Посередині однієї з сторін знаходилась висока вежа. А там був дзигар з циферблатом, що було видно зі всіх чотирьох сторін. Цей годинник вибивав не лише години, але й чверті. Також там був мідний горельєф покровителя Києва архістратига Михаїла, що вражає списом змія. На фронтоні ще стояла статуя сліпої богині правосуддя Феміди з терезами в руках.
Тричі на день на балконі грали трубачі. Вони виходили на сході сонця, опівдні та ввечері, коли сонце сідало. А на саму площу щовечора виходили музики.
Недалеко від магістрату знаходився шинок. Перед ратушою був колодязь з статуєю посередині. В руці у фігури була кварта, з якої стікала вода.
Парадний вхід був звернений до фонтану «Самсон», копія якого зараз знаходиться на Контрактовій площі.
Що ж знаходилось всередині? Все що необхідно для управління містом: зала для управ, приміщення для цехів, дві зали для урочистих подій. Звичайно ж була скарбниця та архів.
В святкових залах стояли два «ковчеги» з грамотами на міські права та привілеї.
А в підвалах будівлі був арсенал – зберігалась зброя цехової поліції та гармати.
Міська ратуша бачила багато цікавих подій. Саме там відбулись перші київські контракти, проводились міські свята.
Але історія магістрату закінчилась у 1811 році, під час чергової руйнівної пожежі. Тоді Поділ вирішили перебудувати і місця ратуші у новому плані району не знайшлось. Споруду розібрали на цеглу у 1815 році.
Неодноразово виникали думки відбудувати ратушу. Такі пропозиції лунали і в радянські часи, і в часи Незалежності. І ніби ніхто категорично проти не висловлювався. Та проект досі не затверджений та нереалізований.
