Історія України загалом і, зокрема, Києва у XX сторіччі бурхлива та навіть трагічна. Мало кому вдалося пережити всі ті буремні події без втрат. Зміна влади, дві світові війни, радянська окупація, цензура – кількість безневинно засуджених нараховує не одну сотню. Проте є такі унікальні особистості, яким вдалося залишитись на гребені хвилі і при будь-якій владі успішно працювати.
Саме таким був київський архітектор Павло Альошин. Він народився в Києві у 1881 році. Тобто ще в Російській імперії. Родина була цілком звичайна. Дід був кріпаком у Курській губернії. Батько працював теслею. Однак юнак з ранніх років відрізнявся наполегливістю та неабияким талантом. Навчався в художній школі Мурашко, а потім вступив до Інституту цивільних інженерів в Петербурзі.
У 1904 році юнак з відзнакою закінчив навчальний заклад. І одразу ж почав працювати. Причому, не на пересічних проектах, а виконуючи важкі, цікаві та прибуткові замовлення.
Дебютною будівлею стало зразкове міське училище імені мецената Терещенка (зараз там знаходиться Університет театру, кіно і телебачення). В конкурсі брали участь багато провідних, досвідчених архітекторів, проте проект, запропонований студентом Альошиним, переміг.
Найбільш відомим будинком є будівля Педагогічного музею цесаревича Олексія. Ви неодмінно її бачили, зараз там розміщений будинок Вчителя. Вона збудована в 1909-1911 роках, причому в 1937 році сам же Альошин провів її реконструкцію. У свій час там розміщувалася штаб-квартира Центральної Ради, потім українська філія музею Леніна, наразі Будинок Вчителя і музей Педагогіки. Цікаво, що саме у цій будівлі вперше був використаний скляний купол, який після того став популярним у київській архітектурі.
Отримавши професіональне визнання, Павло Федотович не зупинявся на досягнутому. Він неоднократно відвідував європейські столиці, де вивчав архітектуру та вдосконалював свої уміння. Він бажав стати кращим з кращих у Києві.
На вулиці Шовковичний є будинок, схожий на середньовічну фортецю. Будівля розташована на розі Шовковичної та Пилипа Орлика, навпроти Шоколадного будиночку. Це маєток сім’ї Ковалевських. Його теж спроектував Павло Альошин. На відносно невеликій площі йому вдалося створити відчуття, що будинок знаходиться не в центрі мегаполісу, а в саду – куточок природи з фонтаном. Особливістю будинку є незвична кімната у вигляді купе. Замовник познайомився зі своєю дружиною в потязі і таким чином щодня зізнавався їй в коханні.
Сам архітектор жив в Будинку Лікаря, який сам же спроектував. Він знаходиться на розі Великої Житомирської та Стрілецької. Перед домом є палісадник. Це теж ідея Альошина, який вважав, що “людина повинна заходити до свого будинку не з запиленої вулиці, а з квітучого саду”. Квартири у будинку досі вражають своєю ергономічністю та комфортом. Коли під час радянських свят парад проходив повз цей будинок, студенти архітектора повсякчас кричали “Хай живе академік архітектури Павло Федотович Альошин”. Він завжди виходив на балкон та вітав їх.
Альошин мав авторитет та користувався повагою протягом всієї довгої кар’єри, він працював при різній владі.
Одного разу на нього написали донос. Для когось іншого це б закінчилось камерами НКВД, проте архітектор вийшов з цієї пригоди без наслідків. Більше того, автора “брудного паперу” потім привселюдно викрили в архітектурному журналі.
Одного разу архітектор навіть зробив зауваження Хрущову, що перебив його. Він сказав генеральному секретарю: “Микито Сергійовичу, якщо ви запрошуєте фахівців, тож, будьте люб’язні, наберіться терпіння і вислухайте їх до кінця”.
Помер Павло Федотович 7 жовтня 1961 року. Його могила знаходиться на Лук’янівському цвинтарі.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
