На Золотоворітській вулиці стоїть двоповерховий будинок. Він дійсно привертає увагу. Навколо знаходяться помпезні, великі будівлі. А цей – маленький, блакитний, рясно прикрашений і трохи змучений. А між іншим, він є унікальним. Оскільки в Старому місті це один з небагатьох будинків садибного типу, що зберігся.
На початку 80-х років XIX століття маєток належав священику Олександру Васильовичу Василевському. Згідно з даними міської управи, датованими 1885 роком, садиба мала площу 0,19 га. Половину цієї території, за традиціями того часу, займав двір.
Будинок мав два поверхи. На кам`яному першому поверсі було 4 кімнати. А на дерев`яному другому – 7. В тих кімнатах працював один із синів священика, хірург Федір Олександрович.
Згодом садибу придбав Євген Іваницький, нащадок давнього дворянського роду Іваницьких. Згідно з сімейною легендою, у 1341 році Богдан з села Іваниці врятував князя Любарта з оточеного поляками Володимира-Волинського. За це чоловік отримав дворянське звання та взяв прізвище «Іваницький». Цей рід був внесений в VI та I частини родовідних книг Волинської, Київської, Мінської губерній.
Євген Васильович викладав латинь, церковно-слов`янську та російську мови в Києво-Софійському чоловічому духовному училищі. На його замовлення архітектор Андрій Краусс дещо вдосконалив первісну будівлю. Маєток був обкладений цеглою, зі сторони двору з`явилася прибудова з каменю. Поряд побудували триповерховий флігель.
Маєток дуже змінився. Вуличний фасад щедро прикрасили, змішавши елементи пізнього бароко та класицизму. На верхній частині будівлі знаходиться монограма з ініціалами власника «Е.І.» та рік перебудови садиби – 1894.
Основна частина фасаду має трьохосну композицію, підкреслену рустованими лопатками, напівколонами коринфського ордера на другому поверсі і аттиками. В центрі знаходиться балкон з характерною кованою огорожею. Другий поверх декорований ліпними прикрасами у вигляді квітів, гірлянд і картушей. На першому поверсі збереглися ніші, в яких, ймовірно, перебували скульптури. Був вмонтований навіть декоративний “фонтан”.
Родинна садиба стала прибутковою. Євген Іваницький з сім’єю мешкав безпосередньо у маєтку. А у флігелі знаходилося 49 кімнат для найму. Причому, вони мали репутацію одних із найкращих у всьому Києві. Про них так писали у путівниках того часу: “Якщо Ви приїхали до Києва на тривалий час, краще зупинятися у мебльованих кімнатах, де можна за 40–50 рублів на місяць мати цілком пристойну кімнату з самоваром і обідами (кімната – 25–30 руб., обід – 10–15 руб.).”
З цим будинком були пов`язані долі багатьох людей. Так, Борис Іваницький зробив блискучу кар`єру у транспортній сфері. У 1904 році він займав посаду начальника управління внутрішніх водних шляхів та шосейних доріг. А вже під час Першої світової війни він інспектував російську залізницю та був головним уповноваженим Червоного Хреста.
На початку 1900-х там жив філософ Бердяєв Микола Олександрович.
У 1910 році там мешкав Фрумін Ілля Йосипович. Це хірург-ортопед, завдяки якому в Києві з`явився перший ортопедичний заклад, який у 1924 році перетворився у Всеукраїнський державний ортопедичний інститут.
Тоді ж в будинку працював дитячий садок П. Мідлер.
Будинок неодноразово змінював своє призначення, там знаходились різноманітні установи. В часи Гетьманату у флігелі знаходився Департамент непрямих податків Міністерства фінансів, а безпосередньо сам маєток зайняв міністр фінансів Борис Матусевич.
Потім у старовинних стінах були губземуправління та фінінспекція.
Зараз у старовинних кімнатах все ще знаходяться офіси різних установ: товариство «Україна-світ» (займається налагодженням зв`язків з українцями за кордоном, – ред.), редакція газети «Вісті з України» та багато-багато інших.
Колись ошатний будинок, зразковий, яскравий, зараз розписаний тегами, пошарпаний і з тріщинами. Унікальний зразок садибної архітектури кінця XIX століття потребує реставрації.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
