Ви знаєте де саме мешкає очільник Києва Володимир Кличко? А де губернатор Терещук? Щоб дізнатись цю інформацію, потрібно шукати, гуглити, спеціально цікавитись. А ось до 1920 року таких проблем не виникало. Ні, не тому що, не було Google. Просто це і так було відомо.
Всі губернатори Києва мешкали в центрі міста, у маєтку на перетині сучасної Інститутської та Шовковичної вулиць.
Взагалі посада генерал-губернатора в Києві виникла у 1708 році. Тоді Петро І видав указ згідно з яким на карті Російської імперії з`явилась Київська губернія. Першим цей пост зайняв Дмитро Голіцин. Пізніше, у 1775 році відбулись зміни в адміністративному поділі, виникла Малоросійська губернія під керівництвом Петра Румянцева-Задунайського. Цікаво, що комплекси були, тай є досі у правителів Росії що їм так подобається слово «Малоросія»?
Але повернемось до Києва. У 1796 році знов відновилась Київська губернія. Причому на чолі було вже два губернатора: цивільний та військовий.
У будь-якому випадку, ця посада була керівною, почесною. А отже губернатор не міг мешкати у звичайному прибутковому будинку.
Будівля на перетині Інститутської та Шовковичної, за переконанням історика Федора Ернста, була побудована у 1780-х роках. То був справжній 2-поверховий палац. До 1817 року там мешкав генерал-майор Дмитро Бегічев, потім полковник артилерії Андрій Іванов. Той вирішив здавати свій маєток в оренду. І там деякий час проживав генерал Микола Раєвський.
Нарешті, у 1833 році Іванов продав свою престижну нерухомість місту. Ця угода була корисною всім. Полковник отримав 100 тисяч рублів, а Київ – житло для генерал-губернаторів.
Отже, де мешкали очільники Київської губернії у дореволюційні часи? В 1879 році архітектор Володимир Ніколаєв зробив креслення, що дозволяють уявити масштаби того маєтку. Довжина палацу складала 35 метрів. Але були бонуси з двох сторін. Розширювати своє житло за рахунок прибудов придумали не в цьому столітті.
З правої сторони була прибудова на три вікна з чавунним ганком – бічний вхід. А зліва- церква. Ну дійсно, який палац без домової церкви? Генерал-губенатори замолювали гріхи у невеличкій церкві святого Микалая. Все це збільшувало довжину будівлі ще на 20 метрів.
Велику частину першого поверху займала зала для урочистих прийомів. А родина генерал-губернатора мешкала на другому поверсі.
Територія садиби в цілому складалась з трьох частин. Там був великий фруктовий сад.
« … с восхищением осматривали тенистый сад при доме киевского генерал-губернатора. Нам показалось невероятным, что можно собирать прямо с деревьев сливы, груши, грецкие орехи так просто – на вольном воздухе, посреди города” – це спогади Олексія Ігнатьєва, сина одного з київських генерал-губернаторів.
Крім того був флігель, що поєднувався з палацом кам`яною галереєю. Десь же повинен був мешкати персонал, що обслуговував ту садибу. Звісно там були службові приміщення та господарський двір. А саме: сарай для хмизу, льодівня, стайня, приміщення для карет, оранжерея. А у 1911 році навіть був добудований гараж для автомобіля.
Губернаторська резиденція цілодобово знаходилась під охороною.
Першим мешканцем палацу став Василь Левашов. Потім там жили всі Київські, Волинські і Подільські генерал-губернатори аж до революції. Були і почесні гості. Під час своїх візитів до Києва, у губернаторів гостювали імператори Микола І та Олександр ІІ.
Йшов час, в Києві неодноразово змінювалась влада. Але губернаторський палац продовжував відігравати важливу роль.
В часи Центральної Ради там був Генеральний Секретаріат УНР. Пізніше – резиденція Гетьмана Павла Скоропадського. А коли в черговий раз змінилась влада – помешкання Симона Петлюри.
В радянські часи, типово для того часу, в палаці влаштувались чекісти.
У травні 1920 року більшовиків з Києва вигнало польсько-українське військо під командуванням Юзефа Пілсудського.
Поляки у губернаторському палаці поскладали свої боєприпаси. А коли через 5 тижнів червоноармійці повернулись до міста, то склад був підірваний.
Замість маєтку були руйни із залишками старого фруктового саду. Відбудові споруда вже не підлягала. Тож у 1925 році там облаштували сквер. Він називався Сад союзу радторгслужбовців. Яка поетична назва.
А після 1934 – по периметру саду були збудовані будинки для радянської еліти. Причому ті квартири зовсім не спонукали до стриманості на комунального мінімалізму. Багато просторих кімнат, декілька балконів, та санвузлів.
Сад огородили парканом. Там все було по вищому гатунку: літній театр, тенісні корти, тінисті алеї, фонтан, альтанки. Як то кажуть, всі звірі рівні, лише деякі більш рівніші. Поки переважна більшість радянських громадян пізнавала радощі життя у комунальних квартирах, номенклатура насолоджувалась прогулянками в закритому парку у центрі Києва. Офіційно вважалось, що скоро так будуть жити всі.
Згадуючи історію СРСР можна з впевненістю сказати, що це були пусті обіцянки. А будинок навколо скверу у центрі міста є і нині. Деякі квартири жилі, в деяких офіси. Сквер, хоч і затишний, але все більше запаркований машинами. Ось така історія офіційної резиденції генерал-губернаторів у Києві.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
