5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Як обіцяли, ми публікуємо оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Зоряну Грабар. ЇЇ оповідання “Спогади про батька” отримало диплом 2 ступеня.
Спогади про батька
Згадуючи своє дитинство, в пам’яті виринає маленький будинок із привидами – на березі стрімкої ріки, аромат шарлотки з яблуками та мелодійний голос матері, яка присипляла мене своїми колисковими. Моя сім’я переїхала в місто, коли мені було лише три роки, й відтоді дім мого дитинства, запах скошеної трави та шум бурхливих річкових потоків залишилися в надрах пам’яті, приходячи в сни й тривожачи душу щемливими спогадами.
Моя родина складалася із жінок: бабусі, якій минуло п’ятдесят, але вона завжди мала вигляд енергійної юнки, здатної зводити з розуму чоловіків, мами та мене. І навіть руда кішка Лілі, хижа та небезпечна, була жіночої статі. Коли ж я запитувала неньку про те, ким був мій батько, вона без зволікань відповідала: «Твій батько – іншопланетянин…»
Малечу, яку виховували в особливій атмосфері казки, де кожен куточок помешкання, а ще – вулиць, провулків, майданчиків та лісосмуг був просякнутий дивами та містикою, легко було в цьому переконати. Тож бувало, милуючись безмежною темрявою всіяного зорями неба, я подумки бачила, як мій батько долає міжгалактичний простір на космічному кораблі. А ще мені здавалося, що він час від часу вітається зі мною, блимаючи вогниками летючих комет. У моїх мріях було місце для всього, окрім таткової байдужості. Я часто мріяла про те, що одного дня він отак приземлиться на подвір’ї нашого дитячого садочка на розкішному кораблі або сліпучій літаючій тарілці, вийде із неї, молодий і впевнений у собі, й на зло всім моїм недругам, які полюбляють кепкувати з мене, промовить:
– Ну, здрастуй, доню…
А я скажу:
– Здрастуй, таточку. Я так довго тебе чекала…
Я завжди мріяла про дужі татові руки, які захистять мене від усіх кривдників на світі. Навіть не бачачи батька, я однаково його любила.
Коли ж у нашому помешканні з’явився Віктор, я влаштувала протест так, як протестувало би кожне дитя, в якого хочуть забрати його мрію. Не могла зрозуміти, як моя, з вигляду розумна й розсудлива мама, могла проміняти зоряного батька на якогось пересічного інженера, який розкидає кімнатою свої шкарпетки, окрім того, хропе уві сні, як двигун зламаного автомобіля. А коли одного дня мати запропонувала називати Віктора батьком, я зчинила справжнісінький скандал. Мене ледве вдалося зупинити за крок до необдуманого вчинку. Адже я завжди була впевнена в тому, що лише одна людина заслуговує на те, щоб називатися моїм батьком. І я ніколи не зраджу її. Я була вірна своєму рішенню.
Минав час. Мої відносини з Віктором покращилась – я звикла до цього здорованя, його способу життя й мислення, проте ніколи, за жодних обставин, не змогла назвати його батьком. Ані хвилини я не припиняла думати про те, що в такому великому й страшному світі, який крутиться, наче чортове колесо, то підіймаючи нас угору, то кидаючи в безодню, живе мій татко. І колись я зустрінуся з ним. Я намагалася бути в усьому найкращою, перемагати будь-якою ціною, адже міжгалактичний батько має пишатися своєю донькою.
На своє весілля я запросила багато гостей. Серед них були мої колишні однокурсники, викладачі, друзі, навіть колишні кохані – я добре ставилася до всіх. Проте не їх я чекала найбільше. Була єдина мрія перед особливою в моєму житті подією: невдовзі я побачу Його. Нарешті обніму його й розповім, як мені бракувало батька всі ці роки. Нарешті стану сильною, адже впродовж свідомого життя в мене було відчуття, що я птаха з одним крилом.
Він запізнився на церемонію майже на дві години. В стильному костюмі, з легким хаосом на голові і якоюсь наївно-дитячою усмішкою на засмаглому обличчі. Зовсім не таким я собі його уявляла.
Батько підійшов до мого майбутнього чоловіка, привітався з ним, потім із неприхованим здивуванням поглянув на мене й промовив:
– Яка ти стала доросла.
Сльози бриніли на моїх повіках. Так багато хотілося розповісти, а ще більше, можливо, розпитати. Але я стрималася від запитань, намагаючись дати лад емоціям, що переповнювали мене і змушували відчувати дивне зніяковіння впереміш із захопленням.
Відтак ми тривалий час не спілкувалися. Та одного ранку, довідавшись про те, що невдовзі я стану матір’ю, я поїхала на батькову квартиру, аби повідомити йому цю новину. Мені хотілося підтримувати з батьком стосунки. Попри те, що він не виявляв ініціативи.
Біля батькового будинку мене заглушив вереск сирен пожежних машин та швидкої допомоги. Серце тьохнуло й наче покотилося вниз. Я була впевнена в тому, що ці машини мають рятувати саме мого батька. Не повірите, однак інтуїція мене не підвела.
Викурюючи «енну» цигарку, мій татко заснув, наче немовля після купелі. Невелика іскорка запаленої тютюнової гидоти розрослася у велике полум’я, відтак дим почав просочуватися крізь двері й сусіди викликали пожежників та швидку допомогу.
Батько не постраждав, хіба що трохи надихався диму й добряче злякався.
«Моя картина… Уявляєш, вона цілісінька!» Він підійшов до полотна, на якому була зображена оголена жінка, поцілував його. Потім, озирнувшись, врешті збагнув, що в квартирі присутня я, зніяковів, почав поспіхом наводити лад. Потім ми пили чай у його кухні, розмовляли про все на світі. Я так і не повідомила про те, що чекаю дитину. Не була певна, що мій вразливий батько переживе за один день стільки подій.
Згодом він запропонував зробити ремонт у помешканні, де жила я з чоловіком. Кажучи відверто, свою справу він знав чудово: мій будинок перетворився у справжній шедевр дизайнерського мистецтва. Я почувалася принцесою, яка невдовзі житиме в розкішному замку.
Але згубна звичка мого батька потрапляти у всілякі халепи дуже непокоїла мене. І недаремно. Одного дня мені зателефонували з відділення міліції, кажучи, аби я туди негайно приїхала. Мого батька затримали на вулиці пізно увечері, коли він ніс якийсь сумнівний пакет у напрямку до мого будинку. Доволі нестандартний вигляд(а я насправді стільки разів переконувала батька змінити стиль): довге, до пліч, сиве волосся, яскравий одяг привернули увагу стражів порядку. Вони вирішили затримати його, аби з’ясувати, чи бува, не числиться він у списку тих, кого розшукує міліція. Пам’ятаю, тоді ми добряче посміялися: мого батька, який і мухи скривдити не може і впадає через кожну дрібничку в творчу депресію, сприйняли за злочинця.
В мене зростав син. Малюк спокійний і посидючий, рідко плакав й узагалі – з ним при бажанні можна було домовитися. Відчуття материнства відкрило в мені нові емоції, я по-іншому почала сприймати життя. Якось, засумувавши, я вирішила навідатись до батька, адже давно не бачила його. Він сидів на підлозі, по-йогівськи підібгавши ноги, безтямним поглядом дивився на стіну. На кріслі стояла тарілки з дивною зеленою сумішшю, в кімнаті витав запах східних пахощів. Виявляється, в період моєї відсутності татко встиг захопитися якоюсь модною східною філософією, сів на трав’яну дієту й намагався повністю змінити свій спосіб життя.
«Вирішив скуштувати страву за унікальним рецептом. Кажуть, вона здатна відкрити межі наших можливостей…»
Ядучо-гіркий запах із тарілки, від якого на очі наверталися сльози й паморочилося в голові, навели мене на думку, чи я, бува, не спізнилася.
– Ти куштував це?
– Ні…
Я взяла тарілку з дивною стравою й викинула у смітник – так безпечніше. Хтозна, які насправді інгредієнти містить страва, здатна розширювати «межі наших можливостей». Я не готова була втрачати свого батька. Потім повернулася в кімнату, сіла біля нього.
– Важко тобі зі мною? – мовив татко зітхнувши й втупивши по-дитячому винуватий погляд у підлогу.
Ну, що я могла відповісти на його слова? Я люблю цього старого дивака, незважаючи навіть на те, що він – іншопланетянин…
***
Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.
