5 лютого завершився 1-ий літературний конкурс інтернет-порталу ІНФОЛАЙФ. Як обіцяли, ми починаємо публікувати оповідання наших учасників. Хочемо звернути вашу увагу на учасника нашого конкурсу – Надію Грицак. Її оповідання “Новий чоловік” отримало диплом 2 ступеня.
Новий чоловік
─ Ні, не може бути! Нечисті б тебе взяли! ─ вже двічі важка чоловіча засмагла рука опустилась на гладеньку поверхню «Автомата бажань».
Михайло достеменно й не пам’ятав, стільки програшів є на його віку, але цього разу все зайшло надто далеко. Таку космічну суму грошей, що він щойно програв, йому за життя не заробити.
─ От, понавидумують всіляких новинок, на кшталт «Автоматів бажань», а ти потім бідкайся, що тобі робити, ─ техніка і наука, завше ставали винуватцями непостійного темпераменту Михайла.
─ Дружина мене вб’є! ─ вирок вголос винесений сам собі, його аж ніяк не тішив. Виснажений нічною «роботою», і її наслідками, чоловік безсило зсунувся стіною чорного, двометрового автомата, який як ні в чім не бувало знову запрошував до гри, але заздалегідь вже встиг із свого вузького рота « відригнути» два чеки ─ один за попередню гру, інший за лихослів’я.
Саме один із цих огризків паперу, тепер став справжньою проблемою Михайла.
Автомати були щедрі, і неабияк хитрі, а таких як Михайло ─ слабкодухих і невдах обробляли як липку.
─ Може, ми якось домовимось? ─ чоловік опанувавши себе, став навпроти автомата, вдивляючись у його сяючий екран, наче у очі ворога.
─ Ну, звісно. Але спочатку, ви повернете гроші корпорації «Мегачас», які заборгували, і аж тоді знову зможете безкарно у робочий час користуватися нашими послугами. ─ привітно, по правилам відчеканив Апарат. На дисплеї комп’ютера з’явився смайлик ─ нижче як нагадування, сума, яку у ближчі дні, охоронець зобов’язаний повернути.
─ А, бодай тебе! ─ що, що, а лаятись Михайло був мастак. ─ Чому ж вас назвали «Автомат бажань», якщо ви не здатні виконати моє єдине прохання ─ погасити мій борг. ─ істеричний сміх вирвався з грудей чоловіка.
─ Перше правило нашої корпорації «Не нашкодь собі і своїм побратимам», тому як би ви знали закони корпорації «Мегачас», можливо були більш обачливі. Адже незнання закону не скасовує покарання за його порушення. ─ у автоматів на будь-яке питання завше знаходилася відповідь.
Михайло хотів сказати щось дошкульне, але промовчав. З роботами марно сперечатися. Він вирішив, зразу після закінчення зміни, не навідатись за звичкою у переший ліпший генделик, а іти додому. У тиші рідних стін, він про свої пригоди розповість жінці. Вона обов’язково його зрозуміє…
Батько Лілії,(себто його дружини), бізнесмен ─ торговець компрометуючими світлинами на впливових і не менш багатих людей. Зараз, люди скільки всього у мережу скидають! Якщо раптом у справах чорна полоса, не нехтує він і меншою, дрібнішою здобиччю.
Та на щастя, (але не Михайлове), його не залучили до сімейної справи. Так і перекантовується він і досі на заводі «Мегачас», охороняючи стіни і супер круті автомати.
Михайло облизав пошерхлі губи. «Що ж робити, що ж робити?» ─ наче головний біль, думки про майбутнє не давали йому спокою.
Вранці, здавши зміну, охоронець поспішив додому. Сьогодні він вирішив не заощаджувати ─ декілька гривень, його матеріальний стан не врятують. Тож натиснувши на стіні настройок кнопку виклику таксі, він стомленим голосом назвав свою адресу. Автомат привітно попрохав внести кошти за проїзд. Засунувши руки у кишеню штанів, Михайло витяг останні свої банкноти. Потримав їх трохи в жмені, (вони додавали йому як ніяк впевненості), чоловік врешті-решт розпрощався із грошима і повільно почимчикував до стоянки авто.
─ Привіт, Ліліє! Привіт кохана, як тобі спалося? ─ з любощами і цілунками накинувся Михайло на дружину, прийшовши додому.
Лілія ─ довгонога брюнетка, лише ледь відчутним поцілунком у щоку зустріла чоловіка.
Сніданок подружньої пари минув у гармонії. Після десерту ─ злегка підгорілого медівника, і слабенької кави, (Михайло її ще любив називати помиями, але звісно не у розмові з дружиною), чоловік вирішив, що настав, саме Той Момент, тому прочистивши горло, щось на кшталт «И-хи, и-хи почав розмову…
─ Ліліє, я хочу дещо тобі сказати… розповісти…
Лілія з-під лоба зиркнула на чоловіка ─ її завжди дратувала чоловікова нерішучість і несерйозність, він поводився, наче якесь хлопчисько, а не як личить дорослій людині.
─ Не знаю, як так вийшло, але вчора я не втримався, і так сталося… ─ слова наче оголосили страйк ─ не хотіли в жодному разі виштовхуватися з його рота.
─ І що цього разу трапилось? ─ крижаним голосом запитала Лілія.
─ Я програв. ─ скоромовкою проказав чоловік страшні слова. Вони цілу ніч його душили, здавлювали безвихіддю, і ось промовивши їх вголос, йому стало краще.
─ Батько більше грошей не дасть. Ти ж минулого разу обіцяв, що то було востаннє… ─ погляд Лілії блукав десь понад столом, ба більше: він наче хотів проштрикнути стіну, що з невідомої причини заважала його власниці.
─ Я, обіцяю, я все поверну,буду працювати як навіжений, як робот… ─ як цуценятко, Михайло терся об жінчину довіру, намагаючись завоювати знову її прихильність, але його безжально ногою відкидали до стіни.
─ До речі, щодо роботів…, якщо ти перший заговорив про це… Міша заходь. ─ голова Лілії плавно повернулась до дверей. Двері відчинилися і зайшов ─ Міша.
─ Боже, та Він… він… це ж викапаний Я! ─ Михайла кинуло в поти. Раніше його товариш був обмовився про двійників, але що і з ним ця веремія трапиться він аж ніяк не очікував…
─ Знайомся, Михайле, це робот Міша ─ мій Новий чоловік. Ми з батьком порадилися і вирішили, що робот Міша тимчасово замінить тебе, поки ти будеш відпрацьовувати програне, тобто віддавати свої борги.
─ То ж ти знала, всю правду, лише я ступив на поріг і впродовж сніданку мовчала?! ─ Михайлові здалося, що йому відтяли кусочок серця ─ раптом так стало йому важко.
─ Це підло з твоєї сторони. Розумію, що я далекий від ідеалу, але невже жива людина, яка здатна всім серцем тебе кохати, і до речі кохає, тебе вже не цікавить? ─ Михайло намагався жалістю і почуттями достукатися до своєї жінки, та вона навіть очей не підвела.
─ Пам’ятаєш,як ми познайомились, ти ще ногу підвернула і я ніс тебе додому на руках… ти тоді казала, що тобі ні з ким так добре не було… ─ голос чоловіка стишився до шепотіння, він очікував істерик, готувався можна сказати до нападу опонента, та нападу як і дебатів не передбачалося…
─ Чому ти так? ─ лише на три короткі слова спромігся Михайло після нетривалої мовчанки.
─ Бо та простіше і краще для нас двох ─ видавила з себе Ліля на прощання.
Робот Міша підійшовши до жінки, обняв її за худі плечі, і вони разом покинули кімнату.
Михайло захотів пити. Проходячи повз старенький « Автомат бажань», він краєм ока зауважив на дисплеї комп’ютерної штукенції ─ знайомий смайлик. Наче щось причарувало його, він зупинився і не міг зрушити з місця. Яскраві вогні літер відобразились в його зіницях, так само як і в пам’яті зміст написаного:
«Лише сьогодні, ви, можете замовити собі робота-супутника чоловіка/дружину! Особи, які зроблять замовлення у перші дві години отримають свій подарунок зі знижкою 30%! Тож, поспішайте!»
***
Для того, щоб подивитись інші оповідання, перейдіть за посиланням.
