Якось прогулюючись в Києві по вулиці Велика Васильківська, я звернув увагу на скульптуру сталевого вершника, що розташовувався на боковій стіні будинку номер 89.
Незвичні форми сталевого вершника, надпис “Черкаси” та незрозумілий історичний контекст викликав у мене багато питань. Про які події нагадує ця черкаська скульптура на київській вулиці? Завдяки мережі інтернет я встановив, що вершник є копією козака з герба міста Черкаси, який був затверджений у 1985 році та скасований у 1995.
“Щит перетятий лазуровим та червоним. У щиті — срібний вершник на срібному коні, що тримає в піднятих руках золотий сніп колосся. Під вершником — три золотих хвилі. У голові золотого картуша — чорна назва міста українською мовою, у його базі — серп та молот. Кінь — елемент історичного герба, символ степових просторів і козацтва. Вершник-юнак виражає собою образ Черкас, наймолодшого обласного центру України. Автори герба — М. Теліженко, А.Петренко та О.Костогриз”, – повідомляє Патентбюро про символіку міста.
Але що цей козак робить на вулиці Києва і як герб Черкас пов’язаний з Києвом? Щоб дізнатися історію вершника, я звернувся до Музею Історії Києва. Заступник генерального директора з науково-освітньої роботи Людмила Володимирівна Мороз розповіла мені про появу черкаського вершника у столиці.
“До святкування свого 1500-ліття Київ готувався дуже активно. Реконструювали пам’ятки історії та архітектури, зводили нові пам’ятники тощо, в тому числі відкривалися і заклади громадського харчування. Вся Україна брала участь у підготовчих роботах. Зокрема, кожна область УРСР повинна була оформити кафе або ресторан в стилі свого регіону, а за це кафе отримувало нову назву, найчастіше — того обласного центру, який здійснював облаштування свого закладу (Постанова Ради Міністрів УРСР від 28 грудня 1979 року № 597). За цією постановою мало відкритися кафе за адресою “вулиця Червоноармійська (зараз Велика Васильківська — прим. ред.), 85/87”. Роботи здійснював Черкаський облвиконком. Відповідно і кафе отримало назву “Черкаси”, – повідомила працівник музею.
Дмитро Олійник
Для ІНФОЛАЙФа
