Ми дуже часто чуємо, що “творчєскіє лічності” – люди не від світу цього. Вони начебто інакше мислять, інакше сприймають навколишній світ. Неорднарність чи неадекватність дуже часто є складоваю іміджу представників творчих професій.
Однак серед них дійсно є люди з психічними розладами або відхиленнями у розвитку, які пишуть справді круту музику та впливають на становлення цілих поколінь виконавців.
Сьогодні ми поговоримо про історію двох кардинально різних людей з кардинально різними захворюваннями та бекграундом. Їх об’єднує бажання писати та показувати свої твори світу.
Більше крутих статей про музику читайте у моєму каналі в Telegram.
Деніел Джонстон – “аутсайдер”, що став іконою
Вбийте в пошуковій системі ім’я “Деніел Джонстон”, і ви неминуче натрапите на безліч сторінок зі словами “аутсайдер-арт”. Так уже сталося, що в силу свого психічного здоров’я, в силу того, наскільки його музика не відповідає загальноприйнятим умовностям, Деніел Джонстон став свого роду символом усього дивного мистецтва в світі, синонімом самого терміна “аутсайдер-арт”.
Однак сприймати його творчість виключно через призму психічного розгляду – маніакальної депресії та шизофренії, означає значно спростити фігуру виконавця та роль його музики у становленні цілого покоління зірок американської рок-сцени.
Про вплив Джонстона на свою творчість неодноразво говорили Курт Кобейн, Pearl Jam, Beck, Cage The Elephant та ще багато інших чуваків, яких ви щодня слухаєте в навушнках.
Він виріс у фундаменталістській християнській родині у Західній Вірджинії, де з малих років писав картини та музику у підвалі власного будинку. Його батьки були проти фанатичного бажання Деніела займатися музикою, вважаючи, що їх син має бути “корисний суспільству”. Свої пісні він навчився писати, вивчивши послідовність акордів багатьох треків The Beatles.
З ранньої творчості Джонстона видно, наскільки у нього в голові все було перемішано. З одного боку, він співав про речі, які, “ввібрав з молоком матері”, на зразок того що секс до шлюбу – зло, про гріхопадіння людства. З іншого боку, намагався зрозуміти своє місце в світі, якось порозумітися з самим собою.
Після школи батьки відправили Джонстона в коледж, але там у нього почалися перші психічні проблеми: він не зміг вчитися, йому почало здаватися, що у нього болять руки (це перша ознака маніакально-депресивного психозу), і він повернувся додому. Потім його відправили в художню школу, де з Джонстоном трапилася дуже важлива річ – він зустрів Лорі Аллен, любов всього свого життя.
Джонстон недовго провчився в художній школі – його батьки, подумавши, що це безглузда трата часу, відправили Деніела жити до брата в Техас. Там він допізна працював у місцевому парку атракціонів, а потім ночами продовжував писати пісні.
Небажання родичів приймати його інакшість, змусла Джонстона самостійно податися у мандрівку з пересувною ярмаркою, яка довезла його в Остін. Саме тут, за збігом обставин, хлопець залишився жити. Він працював у “McDonald’s” та писав-писав-писав все нові і нові треки.
В цей час Остін відчував підйом музичної культури і Джонстон почав роздавати свої касети прохожим на вулиці задарма. Він став місцевою легендою, його прихильники приходили до нього на роботу аби просто поспілкуватися. За допомогою друзів, які вірили в талант Деніела – йому вдаєтсья записати спільний альбом з Джед Фейр з Half-Japanese та поспілкуватися з Sonic Youth.
Музиканта запрошували на MTV, він потсійно давав концерти. Тут проявилася й інша сторона життя багатьох музикантів того часу – Деніел почав вживати марихуану та ЛСД. Психотропні речовини пробудили стару хворобу Джонстона, він став одержимий демонами та конспірологічними теоріям. Близьким довелося двічі саджати його до психіатричної лікарні аби хоч якось стабілізувати його стан.
У 90-х Деніел стає загальонаціональною знаменитістю. Футболку з лого його першого альбому “Hi, How Are You” почав носити Курт Кобейн. Це спричинило хвилю цікавості до творчості виконавця. Elektra и Atlantic Records змагалися за право підписати Джонстона. Першим виконавець відмовив, бо метал-гурт Metallica були резидентами лейблу, а Деніел вважав їх “одержимими демонами” та “сатаністами”. Atlantic вдалося підписати з музикантом контракт, однак після релізу лонгплею “Fun”, угоду скасували через низьку популярність платівки.
Він відновив гастролі і був надзвичайно щасливий, що тепер на його шоу приходять тисячі людей, батьки нарешті зрозуміли, що їх син не просто божевільний, а дійсно талановитий музикант.
Напередодні надзвичайно важливого концерту в Остіні, куди Джонстон прилетів з батьком на маленькому літаку, виконавець перестав приймати ліки, “які гальмували його” для того аби максимально відчути емоції публіки.
Відлітаючи назад, у Деніела стався психоз і він викинув ключі від літака з вікна. Внаслідок цього сталася авіакатастрофа, під час якої ніхто не постраждав.
Далі знову лікарні і пошук лікування. Врешті-решт хворобу Джонстона вдалося локалізувати та пригнічити її дію на поведінку чоловіка. Вже понад 15 років він живе з батьком і веде звичне для себе життя. Втомившись від музики – Деніел Джонстон у 2017-му році оголосив про завершення кар’єри. Однак 2019-го він знову ненадовго повернувся і відіграв концерт у Х’юстоні.
Історія Деніела Джонстона – це історія про людей навколо нього. Про батьків, які, насправді завжди бажали йому кращого. Про мешканців Остіна, які намагалися допомогти йому встати на ноги. Про всіх цих нескінченних музикантів, які йому допомагають. Про сім’ю, без якої він навіть не в змозі заварити собі чай. Поодинці Деніел Джонстон не зміг би нічого – і він це прекрасно розуміє. Він часто співає про кохання, подяку, тепло, світло, красу – це все, насправді, є в його піснях. Треба просто послухати уважніше.
Знайти музику Джонстона не складно, я залишу вам лише одну пісню, яка на мою думку, могла бути єдиною, що випустив Деніел і все одно зробити його іконою – “True Love Will Find You In The End“.
Окрім авторської версії залишаю вам ще нереально крутий кавер Фредді Діксона.
А ми рухаємося далі – до історії людини, яка на відміну від Джонстона, не оточувала себе гарними людьми, а провокувала оточення та врешті-решт залишилася сам на сам з музикою та власною хворобою, щоб піти в тінь.
Крейг Ніколз – від “рок-зірки” до “психопата-відлюдника”
Ви мабуть чули про автралійську гранж-команду The Vines та її соліста Крейга Ніколза. Якщо ж ні, то ось вам посилання на альбом “The Best of…” ( я знаю, що це зашкварно слухати збірку найкращих треків, але в данному випадку ви матимете комплексне враження від гурту, а ще, якщо чесно, там всі нормальні його треки).
Apple Music, Play Музика, Deezer, Spotify та Youtube
Коріння The Vines – гурт батька Крейга The Vynes, який так і не став відомим, однак мав величезний вплив на підростаючого підлітка. Саме батько і навчив сина грати на гітарі, показав йому творчість The Beatles та водночас стимулював його гарно вчитися аби в майбутньому стати успішним бізнесменом.
Однак вже у підлітковому віці Крейг починає кататися на скейті, зависати з однолітками та грати музику. Планам батьків прийшов кінець і йому поставили “діагноз” – “рокер”.
Майбутній лідер Тhe Vines влаштовується у “McDonald’s”, де постійно дивиться MTV та мріє про славу.
1994-го року відбуваються перші концерти гурту, на яких музиканти грають кавери на Nirvana та лише одну власну пісню. Дебютний сингл Тhe Vines “Factory” не отримує популярності в Австралії, тому хлопці збираються і їдуть до Великої Британії, де 2002-го і виходить їх перший логплей “Higlhy Evolved”.
Примітка: Специфіка The Vines, як і багатьох австралійських гуртів – мікс американської та британської культур. Ніколз розповідав, що вони з учасниками колективу об’єдналися, бо працювали разом в “MacDonald’s” та фанатіли від Nirvana. Вже після створення банди, всі її члени підсіли на брит-поп, зокрема The Verve та Suede. Це надвзичайно потужно відобразилося на творчості. Саме тому у The Vines брудні гранжові м’ясорубки поєднуються з фолк-роковими баладами в стилі Oasis.
Якщо говорити про сам реліз, то це вінігрет з вищезгаданих у примітці “м’ясорубок” на кшталт “Get Free” і “Highly Evolved” та сонних, ліричних “Autumn Shade” і “Mary Jane“.
“Higlhy Evolved” приніс Тhe Vines світову славу, про них писали NME та Rolling Stone. Склад гурту був змінений і музиканти приїхали до Нью-Йорка писати свій другий повноформатний альбом “Winning Days”, який продовжив тенденцію групи до поєднання елементів гранжу та брит-попу.
Зубодробильна “Animal Machine” та меланхолічна “Autumn Shade ІІ” – ось два ключових треки цього релізу. Він вже не мав такого успіху серед фанів та оголив ще одну проблему гурту – психічний стан Крейга.
Він почав вести себе неадекватно, влаштовувавти бійки з крю гурту та музкантами, став називати фанатів “стадом овець”. Скандальна поведінка лідера Тhe Vines вилилася у скасування турне та його госпіталізації.
В результаті дослідження виявилося, що надмірне споживання наркотиків та алкоголю спровокували загострення проявів Синдрому Аспергера.
Примітка: Синдром Аспергера – одне з порушень розвитку, які характеризуються серйозними труднощами в соціальній взаємодії, а також обмеженим, стереотипним, повторюваним репертуаром поглядів і занять. Синдром іноді називають формою аутизму, за якого здатність функціювати відносно збережена.
Особи із синдромом Аспергера не схожі на розумово відсталих, вони володіють, як мінімум, нормальним, або ж високим інтелектом, але нестандартними чи слаборозвиненими соціальними здібностями; часто через це їх емоційний розвиток та соціальний розвиток, а також інтеграція відбуваються зазвичай пізніше. Синдром часто характеризується також вираженою незграбністю.
Звідси і підліткова зацикленість Ніколза на музиці, як безальтернативній перспективі для власного майбутнього і перепади настрою, а також часом асоціальна поведінка.
Під загрозою ув’язнення, Ніколз погодився на лікування та начебто припинив вживання наркотиків. Однак його скандальне минуле, а також хвороба створювало перешкоди для пошуку нових учасників гурту та продюсерів для запису нової музики.
Після 6-місячного курсу лікування та стабілізації стану Крейга, його продюсерам вдається зібрати оновлений склад Тhe Vines та випустити два альбоми – “Vision Valley” у 2006-му та “Melodia” у 2008-му роках.
Пристрасть та агресія у звучанні колективу трохи спадає, однак повернення дає гурту можливість гасролювати та завоювувати нову публіку. Тріумф Тhe Vines переривається 2008-го року на черговий період лікування вокаліста.
Синдром Аспергера наклав свій відбиток на стан Крейга і часом лише погіршував його. Вихід альбому “Future Primitive” та тур до нього псується через черговий інцидент за участі лідера гурту. У 2012-му році музикант нападає на власних батьків та на поліцейського, який прибув арештувати його.
Соціальні зв’язки, які через хворобу складно заводити вокалісту Тhe Vines, стають причиною його зриву та початку переходу в “офлайн”. Поступово, Ніколз скорочує кількість учасників Тhe Vines. Передостанній альбом “Wicked Nature” музиканти випустили у 2014-му році як тріо (замість квартету).
Після цього Крейг повернувся до батьківського дому, розпустив членів команди та заснував власний лейбл “Wicked Nature Music”.
2015-го Ніколз створив ще один проект – White Shadows спільно з Ніком Літлмором з Empire Of The Sun.
На відміну від Тhe Vines, White Shadows – це проект, у якому немає дуалізму жанрів. Він електронний, спокійний та романтичний.
Вже 2016-го відбувся реюніон класичного складу Тhe Vines, який 2018-го року випустив останній, на даний момент, альбом “Іn Miracle Land”.
Складається враження, що окрім написання музики Крейга Ніколза нічого більше не хвилює. Він постійно перебуває у процесі творення, підтримуючи мінімум соціальних зв’язків.
Музикант зізнається, що не хоче користуватися соціальними мережами, смартфонами, комп’ютерами та іншими атрибутами сучасного життя. Окрім цього він заявив, що хоче мінімізувати відповідальність за свої вчинки і жити, “як дитина”.
Музику він називає тим, “що врятувало його життя” і найімовірніше так і є.
Тож, перед вами дві історії, які описують абсолютно різних людей, що живуть на різних континентах, але в той же час постійно перегукуються (і я не про ментальні розлади) – починаючи від The Beatles i McDonald’s, закінчуючи наркотиками, нервовими зривам, виходом за межі соціуму та станом “дитини”.
А найголовніше – вони пишуть справді круту музику і цього досить.
У мене все і приємного прослуховування.
для ІНФОЛАЙФ
