Ми зустрілися з Оксаною Пекун, народною артисткою України та ведучою популярної телепрограми “Фольк-music”. Вона розповіла про те, яка доля спіткала її проект, який вона плекала 10 років. Також ми обговорили красу та різноманіття української народної музики. І дізналися, як програма”Фольк-music” потрапила до Книги рекордів України та Книги рекордів Гінеса.
Розкажіть про конфлікт, який відбувся у вас з керівництвом “UA: Перший”?
В минулому році у нас розпочалася боротьба, тому що програму, яка виходила 10 років на Першому Національному, закрили. Вона мала найвищі рейтинги на каналі. Мала своїх глядачів та прихильників. За роки існування склалися гарні стосунки з колективами, які до нас приїжджали.
У цій програмі реалізувалися певні ідеї. Ми подорожували Україною і відшуковували маловідомі українські народні пісні, такі фоліанти, які ще не звучали. Шукали у стареньких бабусь. Намагалися зберегти культурний спадок.
Ми роздавали пісні виконавцям, як оперним, популярним так і рок-гуртам, для виступу наживо. Крім того, ми знімали візитівку про край, де люди живуть. Розповідали про побут, традиції, людей та визначних особистостей того регіону.
Словом, за 10 років стали професійною командою, яка робить якісний продукт. І коли прийшло нове керівництво і сказало, що програма хороша, ми зраділи. А згодом почалося: сказали, що програма погана. Ніхто навіть не слухав наших пропозицій. Ми намагалися говорити: “Почекайте, не руйнуйте. Якщо працює механізм, то не чіпайте. Його варто підтримувати. Створіть альтернативну програму, свою”.
Оскільки керівники не створили свого контенту і просто зрозуміли, що можна відхапати те, що є. Це і стало рейдерським захопленням.
Я читав, що вони намагалися переформатувати програму, створити “UA:Фольк” для молоді.
Так і є. Але покоління, яке дивиться нас, – це більш старше покоління. Але у нас ще була програма “Фольк-music: діти”. Ми об’єднали дві програми. Автентику співали бабусі і середнє покоління, переспівували сучасні гурти, а діти співали українські народні пісні. Вони закрили “Фольк-music: діти”, а з часом закрили нашу програму. В нас почався конфлікт через те, що вони забороняли традиційну і популярну музику. Вони орієнтуються на альтернативу музику. Але у нас вистачало альтернативи. Час від часу у нас грали “Гайдамаки”, “Ot Vinta”, “Тарута”, “Діля”, “Гапочка”, “Антитіла”,“Божичі”, “Кралиця” та інші. Це молодь, яка популяризує українську народну музику.
Я розумію, що молоді не дуже цікава фольклорна музика. Але розумію, якщо її не зберігати – ми знищимо наші корені. Мені подобаються сучасні музиканти. І я, як народна артистка України, це розумію.
Крім того, варто згадати і наші міжнародні здобутки. У 2014 році ми поїхали у Берлін. Нашу програму запросили на форум Євробачення, і вона ввійшла в 20 кращих форматів Європи. Нам сказали: “У вас є душа”. І цю душу вирізало нове керівництво. В новому форматі нема глядачів, немає яскравого, позитивного світла. Є чорна картинка.
В чому виражається ця “чорна картинка”?
Без глядачів, без бабусь, які позитивно сприймають програму, – нема єднання. Програма перетворилися на звичайний концерт. Говорилося про те, що потрібно створити шоу. Я не проти, але це шоу створювалося завдяки тому, що людей в це шоу не включили. І людських емоцій в ньому немає.
Ми зустрічалися з керівниками і обговорювали питання. Мені казали: «Так, ви влаштовуєте нас як ведуча, керівник проекту, але треба мінятися». Ми не проти мінятися, але давайте не забувати для кого ми працюємо. Ми завжди казали: “Наша програма нормально працює. Трошки оновіть її, але дайте нам працювати в нашому форматі. Створіть свою програму з роком і сучасною електронною музикою”.
https://www.youtube.com/watch?v=0SfPYrcGU0M
За 25 років перебування на сцені я розумію, що наш шоу-бізнес нагадує дерево, на якому кожен артист займає свою гілочку. І кожен артист має свого слухача. У нас був великий спектр виконавців.
Мені було заборонено спілкуватися з артистами. Вони мене відсторонили від справ. Я мала тільки збирати у бабусь пісні і віддавати редакції. Без поваги до мене як до творця. Зараз виходить “UA: Фольк” зі старими кадрами, де я їздила і спілкувалася з людьми. Мене просто вирізали і видають як спогади.
Ви плануєте запропонувати програму іншим телеканалам?
Виробництво програми вимагає фінансування. На “UA: Першому” гроші на виробництво є і вони – бюджетні, тобто наші з Вами і мільйонів українців. На ньому рядовий звичайний журналіст отримує 8 000 -10 000 грн. Керівники отримують 50 000 – 100 000 гривень і більше. Але вони нічого не створили, нічого не зробили. А телевізійна кваліфікація багатьох з них викликає сумніви.
Для них працівники – це комахи. Так само вони відносяться і до інших людей.
Коли ми готували програму до ефіру, зайшов генеральний продюсер і сказав: “Тут бабуся з бородавкою. Кадри з нею необхідно “вирізати”. “Як вирізати? Це ж людина”, – дивувалася я.
Як відбувалася комунікація з людьми в селах і містечках, до яких ви навідувались?
Це теплі спогади. Це люди, заради яких я працювала. На початку я думала, що я буду лише сучасною співачкою… Але народна пісня перевернула мою свідомість.
Ми телефонували бабусям за місяць і запитували: “Ми хочемо вас зняти, послухати пісень…Що у вас є нам запропонувати?”. Вони нам розповідали. Уявіть собі, нас зустрічало все село. Люди, які працюють на землі. Вони змучені і стомлені. І пішли б краще подивитися телевізор, чи серіал, а вони йдуть і співають в клубі або в хаті.
Для них спів – це родинне дійство. Дід свистить на бересті, хтось грає на косі або на глечиках, хтось – на гармошці. Народ піснею створює собі настрій. І цей настрій я пронесла через всю програму.
Вони показували маловідомі пісні,а за 10 років ми віднайшли таких близько півтора тисячі і я тримаю маю багато пісень в голові. Наша подорож тривала від 7 до 10 днів. І так було щороку з квітня по жовтень. Сотні тисяч кілометрів, найвіддаленіші куточки України…Якщо змінювалися режисер і журналіст, то водій, оператор і я залишалися у команді. Я завжди дивилася в інтернеті, які є цікаві гурти. Для програми ми знаходили популярного виконавця, рок-гурт, а третім був гурт аматорський. Ми давали площадку для молодих виконавців, які ніде не можуть виступити. Де може виступити вокальний ансамбль, який працює в селі? Якщо ми не будемо розвивати аматорські колективи, то не буде ні Ніни Матвієнко, ні Святослава Вакарчука, ні Бурмаки, нікого.
Як відрізняється фолькова музика в різних регіонах України між собою?
Наприклад, на Івано-Франківщині співають коломийки. Люди йшли далеко в гори, зупинялися перепочити і тому у них специфічна ритміка мелодії. Якщо це Полтавщина, то там широкі поля, а тому і пісня розлога і повільна. Тобто кожен регіон має своє. Київщина зібрала музику з різних регіонів. Якщо взяти Донецьку область, яку ми знімали в 2012 році, то там – набутий фольклор. Там є козацькі пісні. Але там дуже багато українських сіл. Тому наша передача була для всіх.
Чи залишалися в побуті соцреалістична пісня з радянських часів?
Був один веселий випадок. Ми приїхали в село Луганської області і нам жителі кажуть, що у них є старовіри, які знають дуже старовинні пісні. Вони зібралися в кокишниках і сарафанах та почали співати: “Во поле береза стояла”. Це було в 2012 році. Для них фольклор – це російська народна пісня. Дуже прикро, що на багатьох конкурсах діти танцюють і співають під російські частушки та радянські мелодії.Це ще не викоренилося з нашої культури. Люди не хочуть розуміти, що у нас є своє. Не набагато гірше ніж те, що дала нам російська культура.
До речі, коли ми писали сценарії програми «Фольк- music», то завжди намагалися в ньому відобразити любов до України. І перші слова передачі були: “Українська пісня – це”. І далі йшов спіч. Кожну програму ми давали людям інформацію про наших поетів, митців і їх відомі вислови про українську пісню та народ.
А кримськотатарська народна пісня звучала в вашій програмі?
Наша творча група двічі побувала у Криму. Пам’ятаю звучала пісня “Кестане”. Ми їздили в Бахчисарай і знімали чудові краєвиди. Показували місцеві традиції. Кримські татари дуже гарно вишивають гладдю. Дівчина мала перед весіллям своєму коханому подарувати кисет, на якому мало б бути вишите жіноче і чоловіче начала.
На передачі виступала прекрасна співачка Ленара Османова. У нас також виступали болгарські етнічні колективи з Приморського району Запорізької області.
Як вашій програмі вдалося потрапити в Книгу рекордів Гінеса?
Свого часу Президент тоді ще НТКУ Єгор Бенкендорф викликав автора і керівника нашого проекту Володимира Коваленка і запропонував нашій редакції разом з Михайлом Поплавським та його командою встановити світовий рекорд по тривалості звучання у ефірі української пісні. Цей телемарафон називався «Пісня об’єднує нас».
До нас цей рекорд поставили італійці. Вони співали 4 дні поспіль. Ми вирішили їх перемогти. Нам вдалося. Ми співали 5 діб і 10 годин на двох площадках: на одній були хори, а на другій – гурти. Поки хори співали, гурти налаштовували інструменти і потім наживо грали. Незалежно від того, чи це була перша ночі, чи четверта ранку, всі співали.
Фото – Facebook
Вже згодом, у 2017 році наш проект увійшов до Книги рекордів України як програма, яка об’їздила сумарно близько 500 міст та сіл. Цю нагороду Валентин Щербачов вручав нам 2 роки тому на новорічному “вогнику”.
Наша програма об’єднувала колективи. Приїжджали ансамблі з Луганщини, а поряд з ними співали жителі Тернопільщини. А в цьому новому шоу не дозволяють, щоб артисти один одного бачили. Має бути інтрига. Хай буде інтрига, але не робіть прірву між людьми, бо це недобре.
Ви виступали в 91 році на фестивалі “Червона рута”. Чому наразі він втратив популярність?
Взагалі я була не в форматі “Червоної рути”. Але це були мої перші кроки становлення на естраді. Зараз мені здається, що вони(фестиваль) опопсовилися. Раніше там була дуже сильна альтернативна сцена. Безліч виконавців могли себе показати. Там виступали гурти, які ховалися раніше по підвалах. Там виступав і «Чорні черешні» і сестричка Віка і Віктор Павлік, який співав рок в гурті “Анна-Марія”. Ви знаєте, я і сама не проти заспівати рок. Бо це цікаво.
Для мене тоді гурт “Зимовий сад” – це був шок. Я була просто в захваті, що у нас існувала така музика. Ви знаєте, я і сама не проти заспівати рок. Бо це цікаво (сміється).
Що має зробити міністерство культури, щоб українська музика розвивалася?
Міністерство культури раніше завжди займалося молодими виконавцями. Допомагали їм. Колись Надія Шестак, коли я поїхала на перший конкурс, підтримала мене і сказала: “Потрібно частіше брати участь в фестивалях,конкурсах”. Чому? Тому що раніше при міністерстві культури був відділ, який займався молодими виконавцями. Вони відслідковували молоді таланти і пропонували їм площадки для виступів. Тобто раніше держава вела молодь, допомагала їй. Зараз молодь хоче грати і співати, і куди вона піде? На “Х-фактор” і “Голос”? І все. А мій проект надавав можливість реалізувати себе талановитій молоді, яка працює у різній жанровій палітрі.
Спілкувався Антон Візковський
для ІНФОЛАЙФа
